Я заміжня вже більше року. Перебуваю в очікуванні нашої першої з Михайлом дитинки. Лікарі сказали, що потрібно поберегтися, тому я не ходжу на роботу, я проводжу час здебільшого вдома, часті огляди у лікаря та прогулянки. Іноді я відвідую подруг або ходжу на деякий час на роботу, щоб поспілкуватися з колегами.
Працювати я справді не можу, так як робота сидяча, а мене сильно болить спина. Я з нетерпінням чекаю дитину, і труднощі та обмеження вагітності тимчасові.
Проблема, з якою я маю справу, стосується мого чоловіка. З Михайлом ми зустрічалися менше року, а коли я завагітніла, ми одружилися. Ми живемо в орендованій квартирі. До весілля ми не жили разом, жили кожен з батьками.
Тож я не бачила, а точніше не усвідомлювала, різних його рис характеру. Вони починають спливати прямо зараз, коли ми разом. І я якось не справляюся з ними. Цікаво, наскільки мені слід відступити, щоб сподобатися йому, щоб у будинку було спокійно, а я не в істериці.
Михайло поводиться як султан. Він вважає, що коли я вдома, і він їде на роботу, це мій обов’язок подбати про все і забезпечити йому шикарне життя.
Правда в тому, що це так заведено в їхньому домі, хоча його мати ходить на роботу. Домогосподарство повністю лежить на її плечах. Після роботи вона приходить втомлена, можливо навіть більше працює ніж чоловік, але він приходить і падає на диван і чекає, поки його не погукають їсти. Я помітила це, коли ми зустрічалися, і пам’ятаю, що мене вразив той факт, що вона якось примирилася з цим і сприйняла це як звичайну річ.
Коли ми з Михайлом ходили на побачення, я не помітила на ньому жодної такої риси характеру. Він був уважним, класично веселим хлопцем. Однак те, що ми живемо разом, значно змінилося на гірше. Він поводиться як господар дому у всьому і намагається маніпулювати мною. Я почуваюсь не дружиною, а прибиральницею, кухаркою, і т. п.
Найбільші сварки у нас через їжу. З цього боку він дуже прискіпливий. Все має бути збалансоване, риба кожного четверга, і боронь боже в середу. Жодних напівфабрикатів. Він ретельно перечитує складники. Як на мене це дивно.
Вареники з пакета – це щось… Як тільки Михайло виявляє щось подібне вдома, він починає виснажливу та довгу лекцію. Буквально вчора ми сперечались, бо я дозволила собі придбати готовий фарш для фрикадельок, бо за його словами я мала б його перемолоти вдома. Звичайно, суп з фрикадельками він їсти відмовився.
Найгірше те, що його в цьому ставленні рішуче підтримує мати, яка добровільно поневолює всю сім’ю. Коли ми приїжджаємо до них у гості, вона спокійно скаржиться на мене та моє приготування їжі, а потім виголошує мені проповідь. Мені там дуже не комфортно. Я відчуваю себе в пастці і не знаю, як з цього вибратися. Мені навіть в голову не спадало, що хтось навколо їжі зможе викликати стільки клопоту та стресу.
Міша стверджує, що я весь час дома, мені нічого робити, і тому для мене не повинно бути проблемою піклуватися про якісне харчування. За його словами, мені ліньки чомусь навчитися і відповідати його не дуже вимогливим вимогам. Каже, що не хоче від мене так багато.
Гадаю, він хоче. Я готую щодня, про все дбаю, але мушу враховувати свій стан і потрібно частіше відпочивати. Я в кінці восьмого місяця, і я все більше і більше втомлююся. Правда в тому, що я не погоджувалася на таке життя. Мені справді це важко робити, тим більше під час вагітності.
Основна причина, чому я відмовляюсь приймати його перебільшені вимоги, полягає в тому, що я не хочу стати такою ж служницею і товстухою, як його мати. Замість того, щоб проводити години за плитою, готуючи щось для рідних, я воліла б приготувати щось по-легше, а потім спокійно почитати книгу. І хто знає, як прихід нашої дитини затьмарить наше життя. Спочатку я точно не встигну впоратися з усім, як раніше.
Я дуже толерантна і адаптована людина, не люблю сперечатися. Однак у цій сім’ї мені дуже не легко. Чоловік та його рідні кажуть що їм дісталася ледача невістка.
Я не знаю, як мені поводитись. Чого чекати від цих людей після народження дитини? Якби ж можна було повернути час, я б пожила до шлюбу з Мішою, побачила всі його захцянки, і не тільки його, і можливо б передумала. А тепер вже немає куди діватися…
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook