fbpx
життєві історії
В Юри я друга дружина. Сам він родом з села, я туди не сильно рвуся їздити. У нас своє житло, яке ми придбали вже в шлюбі. Та, якщо чесно, вони не дають нам сумувати. Та недавно трапилася така неприємна ситуація, через яку ми з Юрою влаштували в домі “бурю”. – Ти так себе поводиш, ніби ця квартира лише твоя! Припини, а то розлучусь!

В Юри я друга дружина. Сам він родом з села, я туди не сильно рвуся їздити. У нас своє житло, яке ми придбали вже в шлюбі. Та, якщо чесно, вони не дають нам сумувати. Та недавно трапилася така неприємна ситуація, через яку ми з Юрою влаштували в домі “бурю”. – Ти так себе поводиш, ніби ця квартира лише твоя! Припини, а то розлучусь!

Я працюю добу через дві. Так як доводиться всю ніч чергувати, я вдень відсипаюся. Тільки чомусь у цей час усі родичі згадують про нас. Родина чоловіка починає мені дзвонити і перебивати сон.

Майже всі родичі Юри живуть в селі. Я там була лише кілька разів перед весіллям. Сам Юра теж туди рідко навідується. Автівки ми не маємо, а автобусом добиратися дуже довго. Проте рідня знайшла вихід — вона телефонує мені і посвячує у всі свої питання. Найдивовижніше, що мій номер був тільки у свекрухи, а вона, мабуть, поділилася з усіма іншими.

Я намагалася шанобливо ставитися до них і бути гостинною. Як тільки ми отримали квартиру, всі одразу до нас почали проситися на нічліг. То свекруха до на обстеження приїде, то зовиця на ринок, то на екскурсію… Я всіх приймала і не могла відмовити.

Зовиця завжди приїжджала з домашніми продуктами. Я була їй дуже вдячна, адже у нас молочку, м’ясо та овочі такої якості не купити. Я намагалася добре її приймати, і навіть культурну програму обмірковувала. Коли її поклали в клініку, чоловік відвідував, носив їжу та ходив до аптеки.

Однак подібний добрий жест зіграв зі мною злий жарт. З того часу до нас почали приїжджати всі гуртом: дядьки, тітки, племінники, сусіди. Іноді вони приїжджали разом, і я не знала, як їх розмістити. Найцікавіше, що родичі та знайомі Юри  ніколи не питали, чи можна переночувати, вони просто ставили мене перед фактом. Вони приїжджали навіть тоді, коли Юра їхав у відрядження — весь клопіт звалювався на мої плечі.

Проте нещодавно ми почубилися. Зателефонувала колишня дружина Юри та попросила, щоб донька пожила у нас під час іспитів. Раніше вона жила зі своєю тіткою, але та занедужала. Юра, звісно, ​​порадився зі мною, адже не хотів сам приймати рішення. І тут мій терпець увірвався. Я їй пояснила, що ми їдемо у відпустку. Так вона тільки зраділа:

– То це ще краще. Роксоланка заодно за вашою квартирою пригледить.

А я хіба просила когось про допомогу? Я не хочу, щоб чужа людина жила в моїй квартирі, доки мене не буде. Коли я повідомила про це чоловіка, він заявив:

– Це що, твоя квартира? Моя донька – чужа людина? Якщо ти справді так вважаєш, то, мабуть, краще розлучитися.

Я злякалася. Ми не вперше лаялися через його рідню, але цього разу все зайшло надто далеко. Я не розумію, чому Юра так відреагував на мої слова. Жодних пояснень я від нього не дочекалася. Перепрошувати я не збираюся, чим би все не закінчилося. Я своєї провини не бачу. А як ви гадаєте? Хто тут правий?

Фото ілюстративне