Степанівна поралася біля плити, чекала сина до обіду. Іван був у неї ладний хлопець: красень, веселун, працьовитий і душевний. Ось тільки з нареченими не заладилося у хлопця.
Уже майже тридцятка на носі, а про одруження навіть і не думав. П’ять років провів на заробітках, по приїзду додому не став витрачати гроші направо і наліво, а купив собі трактор. Став гроші непогані заробляти, обробляючи людям городи.
Жінка почула звук під’їжджає трактора і кинулася накривати на стіл.
– Як справи, мамо? Що нового в селі? – поцікавився хлопець, наминаючи борщ.
– Так ніяких начебто, – зрушила плечима жінка. – Семен одружитися зібрався. Чув?
– Чув! Він мене свідком бере, – похвалився Ванька.
– А ти? Коли вже? – почала мати. – Я так і онуків не дочекаюся. Вже не хлопчик, щоб в наречених бігати!
– Нема з ким одружуватися, – насупився хлопець. – Розумієш, якісь вони не справжні, фальшиві…
– Ну ти скажеш! Головне, щоб господарська була, – заперечила жінка.
– Ні… Мені не потрібна господиня. Мені потрібна така, яка буде любити тільки мене, а я її! – філософствував Іван.
– Ну-ну, чекай! – розсердилася мати. – Чим Нінка тобі не пара? Дівка вже і так, і сяк натякає, а ти ніби не бачиш!
– Адже вона шукає чоловіка з розрахунком. Адже раніше сахалася від мене, а після того, як я трактор власний купив, відразу звернула увагу. Не потрібна мені така дружина!
– Роби як знаєш! – махнула рукою Степанівна.
– Знаєш, на якій одружуся? – мрійливо посміхнувся хлопець.
– На якій? – зацікавилася мати.
– На тій, яка погодитися на моєму тракторі в загс поїхати. Кому буде все одно на шик і блага, яка буде готова піти на край світу за мною…
– Блаженний якийсь… – промовила мати, хитаючи головою.
Насправді Іван втомився. Втомився від брехні, холодного розрахунку, нещирості і підлабузництва. Він хотів бачити біля себе ту, яка піде за ним і в огонь, і в воду. За свої тридцять років, такої жінки ще не зустрів.
До весілля товариша, хлопець підійшов серйозно і відповідально. Купив красивий світлий костюм, дорогі парфуми, не забув і про подарунок молодим: вибрав найновішу модель пральної машини автомат. Він знав, що свідком з боку нареченої буде міська «фіфа», тому не хотів вдарити обличчям в бруд.
Весілля вийшло галаслива і весела. Уже другий день все село гуляла. Наречена була в захваті від подарунка Івана і невпинно дякувала йому:
– Дякую, Ванюша. Я про такий дорогий подарунок…розкіщ і мріяти не сміла!
– Яка ж це розкіш ?! Така річ повинна бути в кожному домі. Я матері давно вже купив, – пояснив хлопець.
– Ти розумник і молодець! – посміхнулася наречена. – Тільки якийсь невеселий з ранку. Сталося що?
– Ні. Все нормально! – натягнуто посміхнувся Іван.
Вся справа в тому, що хлопцеві дуже сподобалася Рита, свідок. Дівчина була милою і веселою. Ваня розумів, що у таких різних людей як вони, не може бути майбутнього. Рита звикла до міських благ і ні за що не стане жити в селі. Іван також звик до сільського життя, і не збирався їхати в місто.
– Підемо, потанцюємо? – посміхнулася Рита.
Від посмішки цієї милої дівчини, кров швидше циркулювала в скронях. Хотілося жити і згортати гори заради неї. Після весілля, Рита не виїхала. Дівчина була у відпустці, яку вирішила провести у родичів.
Два тижні Іван з Ритою гуляли місячними ночами, кожен день зустрічали разом світанок, а вдень зустрічалися на річці. Наближався той день, коли Риті потрібно було їхати додому. Хлопець став похмуріше хмари, відмовлявся їсти і пити.
– Синку, якщо ти любиш цю дівчину, то одружуйся. Зроби їй пропозицію, – підказала мати.
– Ні. Я боюся цього, адже заздалегідь знаю відповідь. Рита хоч і чудова дівчина, але ніколи заради мене не поїде з міста.
– А ти запитай! Ти вже пропонував їй їхати в загс на тракторі? – сміючись питала Степанівна.
– Ще ні, але запропоную прямо зараз! – розлютився Іван, образившись на матір.
Нарвавши по дорозі букет квітів з сусідських клумб, Ваня рішуче йшов до річки. Саме там його чекала Рита. Він був налаштований дуже рішуче і вирішив покінчити раз і назавжди зі своїми душевними мукам.
– Рита, будь моєю дружиною, – швидко вимовив хлопець, простягаючи квіти.
Дівчина почервоніла від несподіванки і взяла букет.
– Що там повинні відповідати пристойні дівчата? “Я подумаю”? – поцікавилася Рита.
– Не знаю…
– Я не буду думати, тому що занадто люблю тебе і боюсь втратити, – тихо промовила Рита, опустивши голову.
– Ти згодна жити у мене? – не вірив своїй удачі хлопець.
– Так. Мені завжди подобалося життя в селі. Тут своя, незрозуміла атмосфера, яка приваблює і манить.
– А в загс поїдемо на тракторі. Ти не проти? – вирішив випробувати долю Іван, задаючи провокаційне запитання.
– Та хоч на свинях! Аби з тобою! – засміялася Рита.
Іван буквально сяяв від щастя по дорозі додому. Він поспішав повідомити матері, щоб починала готується до свята.
– Що? Погодилася на тракторі в загс? – сміялась Степанівна. – Ти не ризикнув запропонувати таке?
– Ризикнув! Вона згодна! – посміхався Ваня. – Розумієш, вона саме та, яку я шукав. Риті все одно на чому їхати в загс, без різниці, де жити… Аби поруч зі мною…
– Ти справді повезеш таку славну дівчину на тракторі? – сміялась мати.
– Ні звичайно. Для неї я замовлю лімузин і зніму найдорожчий ресторан. Вона гідна найкращого, – відповів наречений.
Фото ілюстративне з вільних джерел.
