В 17 років я познайомилася з Вадимом, він був красивим, високим. Він старший за мене на 2 роки. У нас була велика любов.
Я закінчила школу, і вийшло так, що я поїхала вчитися до Львова, в медичний коледж. Вадим все кинув і поїхав за мною. Орендував квартиру і знайшов роботу. Я вчилася і жила в гуртожитку. У вихідні ночувала у нього. У підсумку через два роки завагітніла і повернулася з ним до мами в своє рідне, маленьке містечко. Так як тут була квартира, кращі умови для дитини.
Все було добре, ми розписалися, я народила здорову і прекрасну донечку. Чоловік працював, я няньчилась з донькою. Приблизно через 2 місяці все змінилося. Вадим постійно грав в комп’ютерні ігри, майже не допомагав мені з донькою. Я його практично не бачила. Він був або на роботі, або в комп’ютері. Ніякої мети у нього не було, а мені завжди хотілося більшого. Не хотілося жити на маленьку зарплату. Хотілося, щоб він вивчився і знайшов більш гідну роботу. А потім би і я коледж закінчила. Але його все завжди влаштовувало.
Тут то і почалися розбіжності. Ще мама часто говорила, який Вадим невдаха, він їй ніколи не подобався. Одного разу Вадиму запропонували хорошу роботу в Дніпрі. Він поїхав перший облаштовуватися. Ми домовилися, що через деякий час, забере нас з донькою
У підсумку пройшов рік, він знайшов роботу за копійки. І постійно у нього були відмовки якісь. Ще й натворив чогось, і в результаті, грошей багато втратив. Я ще йому відправляла, сама з донькою ледь-ледь жила весь цей рік. Добре мама поруч була.
Він ні копійки мені не відправив за весь час. Після моя подруга вивела його на чисту воду якимось чином і я дізналася, що у нього є інша. Мені ніколи так погано не було, як тоді. Я відразу ж подала на розлучення і на аліменти.
Через якийсь час зустріла свого другого чоловіка, який мене любить, поважає, а головне, у нього є цілі до яких він впевнено йде. З таким чоловіком я почуваюсь захищеною. Він допоміг мені вибратися з цього стану. Мирон багатий, дуже розумний, щедрий, великий начальник. Любить мене і мою дочку. Зараз ми вже рік разом. До сих пір не віриться, що у мене такий чоловік. А те, що було колись, навіть згадувати не хочеться.
Передрук без посилання на ibilingua заборонений!
Фото ілюстративне – ukr.media
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
