fbpx
життєві історії
Валентина на стіл накрила. І вареників Романових улюблених, з печінкою і картоплею, і голубці, і пирога яблучного з маком спекла: адже ще ж і свято – Спас. Роман місяць не був удома, катався дорогами Європи, 10 років вже так працює, аби вдома менше бувати, Валя знає. Зайшов у хату, швидко чмокнув жінку, пригорнув 15-річного Василька, велів Валентині пирога йому загорнути шматок – і помчав до неї, до душі своєї, нічого Валентина вже 20 літ не може вдіяти

Валентина на стіл накрила – оце наготувала смакоти! І вареників Романових улюблених, з печінкою і картоплею, і голубці, і пирога яблучного з маком спекла: адже ще ж і свято – Спас.

Роман місяць не був удома, катався дорогами Європи, 10 років вже так працює, аби вдома менше бувати, Валя знає.

Зайшов її коханий чоловік у хату, швидко чмокнув жінку, пригорнув 15-річного Василька, велів Валентині пирога йому загорнути шматок – і помчав до неї, до душі своєї, нічого Валентина вже 20 літ не може вдіяти…

Вони були разом з 11 класу, синьоокий красень Роман і вона, його Василинка пшеничнокоса. На них усе село задивлялося – хтось радісно, хтось заздрісно, але очей люди від пари не могли відвести.

Побралися одразу після технікуму, працювати обоє пішли у місцеве господарство, Роман на комбайн, Василинка в управління помічницею керівника, бо то її дядько Олег був, місце племінниці приготував, і Романа радо взяв: адже це така вдача, коли молодь у селі рідному лишається, більшість же їдуть кудись у міста у пошуках кращої долі.

Через рік після весілля Василинці спеціалісти у їхньому райцентрі, а потім і в столиці, вирок винесли: не можна їй самій ніколи народжувати дитя, серце. Життю її це не загрожує, а от дитятко носити і народжувати ніяк не можна.

Роман втішав: всиновимо, он скільки діточок обездолених чекають на своїх батьків в дитячих будиночках!

Але Василинка нікого слухати не хотіла, у неї все, увесь світ зійшовся на одному бажанні: попри все народити від свого Романа дитя, таке ж гарне і здорове, як її коханий. Все інше стало для неї неважливе, переконувала, вмовляла чоловіка щоночі, інших у неї ані тем, ані думок не було.

Роман втомився навіть. Він більше за життя любив дружину і ні за що у світі не бажав ризикувати своєю Василинкою, навіть заради рідного дитяти. Не варте воно того! Намагався пояснити дружині, та Василинці оте бажання весь розум і ціле небо затулило.

Вирішила питання, взявши ситуацію у свої руки, теща. Під якимось приводом повезла Ірина дочку у лікарню, там і зробили спеціалісти потайки від Василинки так, аби не судилося їй навіть ненароком понести…

Василинка про те випадково почула, підслухавши розмову Романа з матір’ю. І ось тут зовсім у неї розум і душа різними шляхами пішли… Роботу Василинка полишила, вдома нічого не робила, наче сама на дитя, якого ніколи не народить, перетворилася… Згорнула собі ляльку з рушників, бавила її і колисала, пестила і годувала, вставала до «дитяти» вночі і Романа будила, аби і той полюбувався на їхнє спляче «малятко»…

Два роки там минули. І препарати якісь давали Василинці, і до фахівців столичних возили, а нічого не мінялося.

Роман змарнів, посірів, світло життя в очах потьмяніло.

Мати й батько усіма силами умовляли Романа розлучитися і жити нормальним життям зі здоровою жінкою, але зробив він це лише тоді, коли Василинку її батьки у спеціальний заклад повезли, влаштували там і залишили під наглядом лікарів. А їй вже байдуже все було, сиділа у садку чи біля вінка, колисала своє «малятко» рушникове, колискові мугикала та Романа виглядала. Більше їй нічого і не треба було.

Роман кожної нагоди, за будь-якої можливості мчав до неї. Просто лишень посмішку її дитячу радісну побачити, в очі кохані карі заглянути, пригорнути, погладити хвилясте русяве волосся, вдихнути її такий рідний, такий бажаний, такий коханий запах… Він брав її, наче маленьку дівчинку, на руки, а вона міцніше притискала до себе їхню «крихітку» і так вони гуляли садком установи, яка тепер назавжди стала Василинкиною домівкою… А потім вона легко відпускала його, адже знала, що коханому на роботу всього лише треба, і він скоро-скоро до них з дитятком повернеться.

І Роман їхав у своє інше життя. Їх у нього тепер два було, цих життів. Одне – там, біля неї. Друге – тут, з дружиною Валентиною, з синочком Васильком, який підростав, радував батьків. Вже 10 років, як Роман працює на заході далекобійником, вахтами. Щоб заробляти більше, адже син росте, та й то ремонт, то машина нова треба, то Валентина на відпочинок захоче… А ще – щоб саму Валентину менше бачити, вдома рідше бувати. Вона це відчуває – Роман знає. Не кохає він дружину, хоч і ставиться з повагою, по-доброму. А любити – любити не може. Нічого з собою вже майже 20 років вдіяти не виходить.

Ось і сьогодні. Повернувся з вахти, місяць вдома не був. Валентина на стіл накрила, наготувала все. Що Роман любить. І вареників його улюблених, з печінкою і картоплею, і голубці, і пирога яблучного з маком спекла: адже ще ж і свято – Спас. Гарне літнє свято.

Роман зайшов до хати, швидко чмокнув жінку, пригорнув 15-річного Василька, велів Валентині пирога йому загорнути шматок – і помчав до неї, до душі своєї. Їхати – дві години, а Роман вже дочекатися не може, як побачить свою Василнку, її простягнуті до нього руки, її майже дитяче, хоч і роки минули, кохане обличчя, найріднішу у світі посмішку…

І дарма, що той згорток з рушників так і притискає до себе, Роман підхопить їх обох на руки і кружлятиме, кружлятиме, а Василинка сміятиметься від щастя, дзвінко і радісно, як завжди, коли його бачить, як колись, коли були вони юними і не знали, що там приготувало їм тоді ще невідоме майбутнє.

Автор – Олена Мірошниченко

Спеціально для Ibilingua.com.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page