Валентина розлучилася з чоловіком, і переїхала з дочкою жити в моє рідне місто. Вже десь місяць вони уживаються, добре, що з квартирою пощастило: бабуся єдиній внучці заповіла. – Приходь в неділю до нас на чай, – сказала подруга по телефону. Я погодилась, бо стільки часу не бачились. Настав день “Х”. Не йти ж з порожніми руками до дитини. Зайшла в магазин з дитячими товарами, а вибігала з нього з червоним від сорому обличчям.
***
Зібралася одного дня Уляна в гості до подруги. У неї маленька дитина. До дитини без подарунка не ходять. Зайшла по дорозі в дитячий світ, іграшку якусь купити.
Далі від першої особи.
– Народу немає нікого, стою біля стелажа, вибираю. Дешеву не хочеться, на дорогу грошей шкода. Сподобається що небудь – ах, як це мило. Потім на цінник глядь, – ой ні, дорого! Назад поставлю. Іншу візьму. Знову на цінник – ой, дорого!
І ось стою біля стелажа, сама з собою розмовляю, і раптом звідкись зверху, хорошим таким баритоном, з відтяжкою, на весь магазин, докірливо:
– Ну ти Уляна і жаба!
Я аж підстрибнула! В обличчя ніби гарячою водою плеснули. Озираюся – немає нікого. Камер всюди понатикали, в носі не поколупаєшся – добре. Думки навчилися читати, – добре. Але коментувати щось навіщо?! Ваше яке собаче діло?
Схопила від сорому першу-ліпшу, найдорожчу іграшку, – і до каси. Переходжу на другий бік стелажу, дивлюся, а там, з того боку, – чоловік, а біля нього така маленька кнопочка, товстенька.
І ця кнопочка тримає величезний оберемок всяких коробочок. У неї вже з рук валиться, а вона все набирає і набирає. Зосереджено. Сопить, щоки міхуром, мовчить і набирає. І чоловік їй знову, таким хорошим баритоном, докірливо, але по-доброму:
– Уляно, ну может хватить? Ну не можна ж бути такою жабою!
Вилетіла з цього дитячого світу, здається сніг по дорозі від сорому плавився. Який сором!
А подарунок дитині не сподобався, до речі.
Тому що вибирати треба від душі.
А не з переляку.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
