У нас на роботі є дві дами передпенсійного віку, вони завжди всіх обговорювали. Хто з ким прийшов, хто з ким пішов, у кого яка спідниця, у кого, що вдома діється – вони знали все і про всіх, тільки про себе вони нічого не говорили. Доходило до того, що вони удвох доводили кожен день когось із нас до сліз, навіть на роботу йти не хотілося. За матеріалами
Так тривало дуже довго, а тут прийшла пора відпусток, і ніхто не хотів робити роботу іншого, отримуючи за це копійки, і тоді начальство вирішило взяти на роботу на період літніх відпусток ще одну людину. Ми раділи, а наші всезнайки вже все про неї знали, вони говорили, що вона розлучена, що у неї діти неблагополучні, що вона сиділа в тюpмі за крaдіжку, в загальному, говорили про неї всякі гидoти.
Ми думали, ну, ось ще одна «пенсія», але коли Валентина Петрівна прийшла до нас у відділ, то незабаром відчули, що вона веселa і позитивна людина, а робота у неї в руках кипіла. Ми її дуже полюбили. Вона робила свою роботу і допомагала ще й нам. Незабаром вона стала незамінна, але відпустки ми відгуляли, і жінка повинна була йти, а наші пліткарки бігали до шефа і говорили, яка Валентина Петрівна нехороша, обзивали її злoдiйкою і несли всяку нісенітницю на неї.
Але яким було наше здивування, коли вранці ми прийшли на роботу, а місце начальника зайняла Валентина Петрівна. Виявляється, вона була дружиною нашого директора фірми, і він їй подарував цю філію, тепер вона була господинею тут.
Ви собі не уявляєте, що тут почалося з нашими пліткарками! Вони почали бігати в кабінет до неї і скаржитися на нас. І тоді вона зібрала весь колектив і зробила заяву.
Вона сказала: «Дорогі мої співробітники, я працювала разом з вами і знаю, хто і як працює, і прийняла рішення, але вибирати вам. Я хочу звільнити двох жінок, яким скоро йти на пенсію, ми виплатимо їм компенсацію, але ви інші будете виконувати їх роботу, і звичайно оклад ваш збільшиться. Чекаю вашого рішення до кінця робочого дня, а зараз всi за роботу ».
Ми були в шoці. Ми-то думали, що звільнять нас – молодих, а звільнити хотіли цих двох пліткарок. Ми прийшли до відділу і почали вирішувати, хто яку частину роботи візьме на себе, словом, до кінця робочого дня ми вирішили, хто і що буде робити. Ми пішли до Валентини Петрівни, вона нас вислухала і погодилася з нами: ми були раді, що ці дві пліткарки підуть, а то сил їх терпіти не було більше.
Зараз у нас класний колектив, ми ходимо в походи з сім’ями, відпочиваємо всі разом і Валентина Петрівна разом з нами. Не рий яму іншому, сам у неї потрапиш.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
