Валеро, нічого путнього з твоєї Марічки не вийшло!, – сказала мені сестра колишньої дружини. – Я одного дня приїхала, в домі її не застала, а Володя, синок ваш, дивився не мене такими жалісливими оченятами. Я його й до себе забрала. А про Марічку краще не питай. Вона вже не та, яку ти покохав. – З того дня й почав син зі мною жити. В сільську школу Володю прийняли без проблем. З того часу минуло багато років…
Валера спостерігав, як його онук катається велосипедом. У голові крутилися думки, захоплювали одну за одною, повертаючи до минулих спогадів. Як би він не намагався забути все, пережиті моменти не відпускали його.
Сам він був хлопцем сільським. Після школи закінчив технікум, а потім пішов служити до армії. Мати плакала, не хотіла відпускати єдиного сина, але він повернувся додому живий та здоровий.
Після армії почав Валера собі наречену шукати. Було йому вже 22 роки — саме час сім’ю створювати. І якось у сільському клубі він глянув на одну дівчину. Така тиха та спокійна, ні на кого не схожа.
Дійшло до весілля. Але буквально за кілька днів до урочистості друзі йому нашептали, що в Катерини дитина є. От і скасував він весілля — не захотів бути обманутим.
Кинув усе Валерій і поїхав до міста. Там уже познайомився з жвавою Марічкою. За нею хлопці табуном бігали, але вибір вона зробила на його користь. Одружилися вони, синок на світ з’явився. Тільки Марічку все до минулого життя тягнуло, не нагулялася вона, певне. Хотілося їй у клуб із подружками, а вона була змушена з дитиною няньчитися. Дружина чекала чоловіка з роботи, залишала на нього сина і бігла на гульки.
З того часу й до чарки привилась. Довго терпіти таку поведінку Валера не став – подав на розлучення і повернувся до рідних країв. Все було нормально, тільки за сином чоловік нудьгував.
Хвилювався Валерій, як там його Володя без нього. Поїхав він до сусіднього села і побачив, що хлопчик у родичів Марічки живе. Підійшов до сестри колишньої дружини, а вона йому каже:
– Валеро, нічого путнього з твої Марічки не залишилося. Зачиняла Володю одного в домі і йшла. По три дні під замком сиділа дитина. Я колись приїхала в гості, побачила, в якому стані племінник, то ледь витримала це. Взяла та забрала. Думаєш, мамка про нього згадала? Навіть не з’явилася за ці три місяці.
Валерій забрав до себе Володю. Хлопця влаштував у сільську школу. Подобалося хлопцеві жити тут, та й про матір він не згадував.
Незабаром Валерій одружився. Дружина до його сина як до рідного прикипіла. Ще й спільних дітей на світ привели.
Минали роки. Вже й онуки підросли. Радо Валерію, коли дивиться на своє сімейство. Як то кажуть, душа в нього на місці. А дружина колишня, так і не з’явилася, не прокинувся в ній материнський інстинкт.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
