fbpx
життєві історії
Валя, моя давня подружка, покликала мене на прогулянку. Любимо ми з нею іноді вийти, коли чоловіки на роботі, а дітки в садочку пройтися, поговорити. Вирішили сходити на піцу й каву. Посиділи душевно, зібралися йти і покликали офіціанта, щоб розплатитися. Я в сумку – і виявляю, що я без грошей! Валя гроші мала, але недостатньо. Ситуація дуже не приємна. Не вистачало достатньо багато. Ясна річ – Валя взяла грошей тільки на себе. А тут таке

Валя, моя давня подружка, покликала мене на прогулянку. Любимо ми з нею іноді вийти, коли чоловіки на роботі, а дітки в садочку пройтися, поговорити. Вирішили сходити на піцу й каву.

Але Валя зайшла на 20 хвилин раніше, і я ще не повністю зібралася: не підфарбувалася, не вдяглася.

Щоб вона не нудьгувала, я включила їй телевізор та й комп був в її розпорядженні. Я – копуха, і знала, що на збори піде хвилин 20-30, а то і більше. Валя мене постійно підганяла і квапила, а це точно не допомагає! Ну, в поспіху я гаманець і залишила. дома Схопила в коридорі іншу сумку – а гаманець не переклала. Пішла з подругою без копійки грошей.

Отже, прийшли ми в кафе, сидимо – відпочиваємо душевно. З’їли пицу, каву випили. Зібралися йти і покликали офіціанта, щоб розплатитися. Принесли чек, я в сумку – і виявляю, що я без грошей! Подруга гроші мала, але не ту суму, яку ми повинні були заплатити. Ситуація дуже не приємна. І прикро було те, що не вистачало достатньо багато. Ясна річ – Валя взяла грошей тільки на себе. А тут таке. Ну, ми почали думати, як викручуватися. Перебрали кілька варіантів: зателефонувати комусь або на таксі поїхати додому за грошима, або залишити в заставу щось, але…

У кафе людей було багато. За сусіднім столиком почалася потасовка. Чоловіки не поділили щось або когось. Весь персонал став там метушитися і заспокоювати буйних клієнтів.

Про нас на деякий час забули. І ми вирішили скористатися ситуацією – під шумок змилися. Не порядно. Знаю. Я теж не свята. Бувають грішки.

Пройшов тиждень. І ми повернулися в те кафе. Совість. Тоді заснула – але прокинулася. І ми розплатилися за той раз. Звичайно нас відразу згадали – адже офіціантка тоді свої гроші заплатила. Ми чесно зізналися, що просто втекли під шумок, що у нас грошей не було.

Адміністратор, коли ми йшли цього разу, з з гумором запитала: ну що, дівчата, може, обійдемося без формальностей і платити не будемо?

Добре, що ситуація так була сприйнята,  з гумором. Міг би і скандал бути. Ми ще багато разів з подругою заходили в те кафе. Совість все-таки набагато важливіша за гроші.

Передрук без гпосилання на Ibilingua.com. суворо заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook