Мама вимагає, щоб я продала свою машину і дала ці гроші сестрі Стефанії на весілля.
– Валю, тобі машина не так вжей треба, це не життєвонеобхідна річ, а у сестри весілля один раз! Ти собі ще купиш, а на весілля у нас грошей немає, тому зроби ласку, продай машину і зробимо торжество на ці гроші, для Стефи це від тебе найкращий подарунок буде! – я мовчки дивлюся на маму.
А з якої радості я повинна сестрі робити такі шикарні подарунки? Мені на весілля навіть сухенького букета не подарували, а тут такі запити. Та й бачила я цю сестру сто років тому кілька разів.
Ми з сестрою Стефою рідні тільки по матері, батьки у нас різні. Після розлучення я залишилася з мамою, бо батько працював вахтами і у свій час випивав. Коли мама вдруге вийшла заміж, спочатку я разом з нею переїхала до її нового чоловіка. Він мене не ображав, а просто ставився, як до порожнього місця. А коли народилася сестра, мене спочатку тимчасово, а потім і на постійно поселили до бабусі.
Мама іноді з’являлася, зрідка мене звали туди, “в сім’ю”. Я поверталася звідти завжди в розпачі. У сестри були наряди, іграшки, фломастери, диски з мультиками – все те, чого у мене не було. Мама виділяла бабусі на моє утримання якісь смішні гроші, тому тут не розгуляєшся. Коли я подорослішала, перестала ходити до них взагалі, щоб зайвий раз себе не засмучувати. Маму такий стан справ цілком влаштовував, треба сказати.
Коли я була в дев’ятому класі, з’явився мій рідний батько. Виявилося, що він уже рік взагалі не вживає, працює в нашому ж місті, живе з жінкою. Він уже не вперше приходить, але бабуся спочатку хотіла переконатися, що він насправді зав’язав, щоб я зайвий раз потім не засмучувалася. До нього жити вона мене не відпустила, але гостювала я у нього часто.
Батько жив з тіткою Олею, вони працювали разом, у неї були два хлопчики 11 і 9 років. Хоча квартира була Ольгина, вона ніколи не сварилася на мене, завжди запрошувала в гості, пекла плюшки і пироги до мого приходу. Там я себе відчувала, як в родині. Сини Олі стали мені як брати, ми спілкуємося досі, що з молодшим Ванею, що зі старшим Стасом.
Після школи я вступила навчатися, відучилася, зустріла чоловіка. Мама в моєму житті з’являлася з черговими дзвінками на день народження і новий рік. Справи її чоловіка йшли добре і вона каталася по курортам і закордонах. Навіть весільну сукню я вибирала не з нею, а з Ольгою. Мама на весілля не з’явилася, навіть чахлого букетика не надіслала, хоча я кликала. Але це дрібниці.
Ми з Сашком живемо вже п’ять років, у нас дворічна дочка. Живемо в квартирі чоловіка. На весілля мені тато подарував машину, про яку я так давно мріяла. Вони з Ольгою скинулися і від усіх подарували автомобіль. Я там ревла від щастя, що макіяж довелося потім переробляти. Ця машина була межею моїх мрій! І саме вона стала приводом, за яким мама винесла мені розум.
Два роки тому раптово нестало її чоловіка. Весь його бізнес методично віджали партнери, мама залишилася на сухому пайку, тому що ні в справах бізнесу, ні в роботі, вона ні бум-бум. Стефанія ж зібралася заміж, а на це потрібні гроші, яких у них немає. Точніше, вони є, там ніхто не голодує, якісь прибутки з частки її батька все-таки капають, але грошей немає в тій кількості, в якому хотілося б їм з мамою.
Кредит мамі ніхто не дасть, оскільки з доходами у неї ніяк. Не набратися позик у неї розуму вистачило. Тоді мама обернула свій погляд на мене. Спочатку почала дзвонити і цікавитися онукою, чого раніше за нею не водилося, а потім вирішила, що материнський обов’язок виконано і можна до справи.
– У твоєї сестри зривається весілля, потрібні гроші, причому терміново, щоб оплатити ресторан, купити сукню, обручки, орендувати машини.
– Це я знаю, ти говорила.
– Ти мусиш допомогти, це ж твоя сестра, вона вперше виходить заміж, така подія. Якщо все зірветься, для дівчинки це буде таке потрясіння!
– А у дівчинки наречений є? Він не хоче взяти участь в оплаті хотіння своєї нареченої? Може його батьки хочуть взяти участь?
– Його батьки сказали, що пишні весілля зараз це моветон і вони за клоунаду платити не будуть. А сам наречений поки стільки не заробляє, – стиснула губки мама.
Класно, а я, мабуть, в декреті прямо бабло лопатою гребу. Це я мамі і озвучила.
– Ось я теж подумала, що ти в декреті сидиш, навіщо тобі автомобіль? Тим більше, у твого чоловіка є своя машина. от давай ти свій автомобіль продаси, а гроші подаруєш сестричці, якраз погасимо частину витрат на весілля.
Сестричці! Я цю сестричку бачила від сили раз десять в житті. Ми зі Стефою і тридцяти слів за все життя не сказали одна одній. Так з якої б радості мені продавати подаровану татом машину заради її весілля? До того ж, мені дійсно потрібна машина. Ми з дочкою їздимо на заняття, в поліклініку, в центр на прогулянки, в магазини. Мені без машини взагалі ніяк. Як і чоловікові, йому теж громадський транспорт не підходить, по роботі часто мотається з одного кінця міста в інший, і без машини це дуже проблематично.
Я від маминої пропозиції відмовилася. Не нагадувала, що мені на весілля від їхньої родини навіть усного привітання не було, і що по суті і вона, і сестра мені чужі абсолютно тепер вже люди. Мене виховували бабуся, тато і Ольга. Ось це моя сім’я. А сини тітки Олі мої брати, нехай не рідні, але вони зробили для мене набагато більше, ніж рідна мати і так звана сестричка.
Всього цього я не сказала, але подумала.
Мама ж проблеми взагалі не бачила. Вона щиро вважала, що я повинна, просто зобов’язана допомогти Стефанії відсвяткувати як годиться її весілля. Я ще раз твердо відмовилася, сказала, що машина – це подарунок батька і продавати я його не буду.
Мама мені телефонує вже тиждень. Тепер вона пропонує продати машину мого чоловіка, адже вона не подарунок, її ж не шкода. Або раптом у нас просто десь завалявся зайві кілька сот тисяч, які я можу віддати сестрі. Чоловік сміється над простотою моєї мами, а мене починає розбирати злість. Заради мене вона жодного разу так не клопотала і не переймалася. Згадала про мене, коли гроші знадобилися. Якщо раніше мені було просто байдуже на її існування, то тепер в мені прокидається нелюбов, і це м’яко кажучи.
Якщо мама не відчепиться від мене найближчим часом, я вибухну і висловлю їй все наболіле, а потім просто ніколи з нею не заговорю. Напевно, це буде найкращий варіант. Стефа – моя сестра? Ха-ха, насмішили, правда.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
