Іван все ніяк не міг зізнатися дружині, що стидається мами-селянки, їх бідної хати. Віфн же сам у місто вибився, квартиру купив…
***
– Ваню, може все-таки поїдемо до твоєї мами? 300 кілометрів – це не так вже й багато, врешті решт, можна навіть на вихідних встигнути.
– Та ні, Олю, не варто. Ми з мамою майже не спілкуємося, знаєш, ми не з тих, хто телефонує щодня і все таке…
– Слухай, я все розумію, ви можете не бути дуже вже близькі, але ти її на весілля навіть не покликав! Чи можемо ми хоча б з’їздити познайомитися тепер, коли я вже твоя дружина?
– Тобі що, так це потрібно?!
– А тобі хіба ні? Вона ж твоя мати! Вибач, але це дивно. Ви що з нею, не спілкуєтеся? Розкажи мені, в чому справа.
– Олю, ось ти кого завгодно дістанеш. Тільки одружилися, а ти вже докопуватися, всі мої тобі рідні треба!
Іван все ніяк не міг зізнатися дружині, що стидається мами-селянки, їх бідної хати. Віфн же сам у місто вибився, квартиру купив…
– Тобто ти думаєш, я не повинна цікавитися твоєю сім’єю? Навіщо тоді треба було одружуватися, якщо ти навіть про власну матір зі мною не можеш поговорити, познайомити нас нарешті?
– Ну добре, слухай. Я родом з села, жив з батьками в старенькій хаті. Батько спився, рано його не стало. Мати натерпілася від нього. Я сердився, що вона не розлучається з ним, що ми змушені ось так жити. Я, як виріс, відразу поїхав в місто, набридло мені, що мене там обзивали, мовляв, так ти весь в батька підеш. А я взагалі жодного разу не пив і не буду!
Матері я перший час допомагав, відправляв гроші, щоб хоч ремонт в будинку зробила. А потім сусідка мені подзвонила і каже: «Не відправляй ти їй нічого, вона все туди ж, куди і батько, спускає». Як же так, стільки надивилася на батька, і сама туди ж! Я і їздив до неї, розбирався, намагався до себе забирати в місто, так вона тут плаче – додому треба, хата, город. ну і змирився я.
Мені в селі і показуватися соромно, та і не хочу я. Нічим я допомогти не можу, а дивитися на все це не хочу.
– Як сумно, Ваню… Добре, що ти мені розповів. Тепер все зрозуміло, – сказала Оля, вислухавши чоловіка. – Я знаю, це дуже важко. Але може хоч зателефонуємо їй? По телефону познайомимося… Може, вона дізнається, що ти одружився і пом’якшає, одумається, візьметься за розум? Про онуків мріяти буде, сенс життя з’явиться!
– Ну давай спробуємо… Зараз подзвоню.
***
– Не відповідає. Наберу номер сусідки. Алло? Добрий день, Варваро Петрівно! Щось я до мами не можу додзвонитися… Що?.. Коли?.. Ясно.
***
– Олю, мами не стало сьогодні вранці… Ну що, збирайся, поїдемо хоч побачитися в останній раз, ось таке у вас знайомсво буде…
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
