У Варі начебто сім’я як сім’я. Вона сама, мама, тато, старша сестра Даринка. На десять років старше.
Ось тільки Дарина – дитина «особлива». Інвалід дитинства. Судoми у неї постійно. Дарина сама себе не обслуговує, не ходить, не встає і навіть не сидить. Тільки якщо підсунути під спину спеціальний пристрій, тоді можна посадити.
Варя свою сестру все одно дуже любить. Коли Варя до Дарини підходить і починає з нею розмовляти, розповідати їй що-небудь, Дарина злегка посміхається. Вона теж молодшу сестричку любить.
Мама розповідала, Даша народилася нормальною. Виписали їх з пологового будинку здоровими, ніяких діагнозів не було. І, коли у Даші в п’ять місяців сталися перші судoми, всі дуже злякалися. Кинулися по лікарях, та скільки не бігали, навіть точного діагнозу немає. I не зрозуміло, чи це генетичне, чи під час вагітності або після пологів щось не так пішло. Так і не зрозумів ніхто, через що таке раптом з Дариною сталося, та що вже тепер.
Лікування призначили, звичайно. І потім багато разів змінювали. Краще не ставало. Батьки раділи, якщо не було хоча б гірше, вже плюс. І по закордонах моталися, гроші на поїздки всім світом збирали. Там теж допомогти не змогли. Але зате змогли підібрати потрібні таблетки у відповідному дозуванні, вже результат.
У них в сім’ї ще що добре – тато від них не пішов. Коли він дома, він мамі з Дашею допомагає. І коляску на вулицю виносить, і Дашу на руках тягає, коли потрібно її помити-переодягнути. А то у мами вже спина зовсім не гнеться. Мама у них жінка невисока, тендітна. А Даша росте і легше не стає, мамі важко її перевертати.
Шкода тільки, що тато вдома не завжди буває. Він працює вахтовим методом, два місяці вдома, два ні. А не працювати він не може. У них і так мама не працює, за Дашею доглядає. Якщо ще й тато працювати перестане, на що вони жити-то будуть? На пенсію по інвалідності та допомогу по догляду не розгуляєшся. Татової немаленької зарплати і то на все не вистачає. Даші багато належить безкоштовно. Але, по-перше, не все. А по-друге, іноді потрібно спочатку купити щось необхідне. І тільки потім за це гроші відшкодують. А спочатку їх доводиться десь знайти.
Так що добре, що у них є тато, і тато працює і заробляє. У багатьох таких сім’ях батьки зливаються або відразу, або трохи згодом, як тільки переконуються, що лікувати дитину – заняття майже безнадійне.
Мало того з родини не пішов, так навіть ось Варю народили. Хоча мама довго не могла зважитися. Все боялася – раптом друга дитина теж хворою виявиться? Як тоді взагалі жити-то. Хоч і не сказали лікарі твердо, що у Даші це генетика, але, що не генетика, теж не сказали. Раптом це все ж спадкове, просто наука ще розібрати таке не може.
Знову ж, народиться малюк. Так навіть якщо і здоровий, їм же займатися потрібно, і багато. Немовля маму вимагає постійно. А у мами Даша на руках. І Даші буде менше уваги діставатися, а вона теж без мами ніяк.
А тато дуже хотів другу дитину. І врешті-решт йому вдалося умовити маму ризикнути, спробувати ще раз.
Ось і з’явилася на світ Варя. І у неї все відмінно. Якщо чим і хворіє, то тільки застудами, і то зрідка. А так і в школі вона відмінниця, перша учениця в класі. І в музичній школі на скрипці грає, перші місця на конкурсах займає. І співає так, що заслуховуватимешся. Ще й малює чудово, в художній школі займається.
Ну і мамі з Дашею допомагає, як же без цього. Особливо коли тата немає. Хто їм тоді допоможе ще, крім Варі. Ні, є ще бабуся, мамина мама. Але вона живе окремо, до них заходить іноді і вже дуже старенька. Їй самій допомога потрібна.
Так що у Варі багато справ. Вона і погодувати сестру може. І обличчя і руки їй протерти вологими серветками, і кремом намазати. Ось памперс міняти та з крісла в ліжко перекладати не може. Сестра набагато більше і важче Варі.
Зате Варя може посидіти з Дашею, почитати їй вголос, чи пісеньку заспівати. Даші подобається, коли Варя з нею спілкується. Вона заспокоюється і посміхається.
Мама все примовляє:
– Ось, Варенька, ми з татом не вічні. Якщо раптом що, щоб не залишила Дашу. А то інакше їй одна дорога, в будинок інвалідів. А там хіба хто про неї подбає. Вона там ж пропаде, не виживе. Там таких хворих натовп, на всіх доглядальниць не напасешся. Ось вони і лежать там самі по собі, самі-самісінькі. Вже точно не як удома, де і я, і ти, і тато з Дашею займаються.
Варя згідно кивала: звичайно, матуся, я ні за що сестричку не залишу. А то й справді, як вона без мене.
… Йшов час. Батьки старіли. Варя росла. Даша теж. Мамі ставало все важче і важче носити старшу дочку на руках. Незабаром дійшло до того, що вони з Варею тільки вдвох Дашу перекладали.
А Варя вже школу закінчила з золотою медаллю, між іншим. І в інститут поступила, на хіміка-технолога. Їй на заняття потрібно ходити, та в бібліотеці сидіти. Вона не може постійно вдома перебувати, при сестрі та мамі.
Довелося так перебудовувати всі графіки, щоб Варя появилася в будинку до моменту, коли Дашу потрібно буде кудись переміщати або просто переодягати і перестилати ліжко.
На жаль, не завжди такі моменти збігалися з графіком. Траплялася і екстрена потреба. Тоді мама обходилася сама. Спина у неї здала вже остаточно, впору мамі інвалідність видавати. Добре ще, коли кого з сусідів вдавалося на допомогу покликати. А так хоч караул кричи.
При такому житті Варі було нереально кудись вибратися з однокурсниками – в кіно, кафе, та просто погуляти. Яке там гуляти, коли Дашу пора купати. Хто мамі допоможе. Всі студентські розваги пройшли повз неї.
Закінчила Варя інститут, влаштувалася на роботу. Пощастило – знайшла з гнучким графіком. Такий частіше для матусь з діточками встановлюють. Але Варі, з урахуванням її сімейних обставин, пішли назустріч.
Начальницею Варі була молода дівчина на ім’я Настя, не набагато старше Варі. Але дуже здібна, тому і поставили її на високий пост. Настю часто зустрічав з роботи молодий чоловік. Високий, стрункий, чорнявий, кароокий. Трохи підборіддя завелике, але це його не псувало. Он у королів в Англії у всіх такі підборіддя, і нічого, ніхто не скаржиться.
Варя думала, це Насті молода людина. І ніяковіла, бачачи, як хлопець зацікавлено коситься в її сторону.
Але тут Настя якось обмовилася:
– Мій брат вчора сказав, що ти виглядаєш втомленою. Може, тобі відгули взяти, хоч трохи відпочинеш? Розумію, що поїхати кудись розвіятися у тебе навряд чи вийде, але хоч просто вдома побути, без роботи, вже простіше буде?
– Брат? У тебе є брат? – здивувалася Варя.
– Ну так, Артем, ти ж його напевно бачила. Він мене якщо не кожен день, то через день зустрічає. Я б і сама дісталася, звичайно. Але мама просить, їй так спокійніше. А то я сама за кермом в aваpію один раз потрапила, тепер вона нервує. А Артему нескладно, ось він і приходить, щоб мама менше хвилювалася.
– Я не знала, що це твій брат, я думала .. Ой, вибач, – спалахнула Варя.
– Брат-брат, – з посмішкою підтвердила Настя. У нас мама одна, а тата різні. Ось ми зовсім і не схожі. Але брат, не сумнівайся. Він у мене хороший. Свій бізнес у нього, мережа хлібопекарень, так магазини при них. Так ти їх знаєш напевно.
Варя дійсно нерідко купувала смачний хліб і пиріжки в цих пекарнях, але ніколи не думала, що їх власник – брат її начальниці.
– А ти Артему подобаєшся, – зауважила Настя з лукавою посмішкою. – Он, розгледів, що ти втомлена. Ти у мене цілий день на очах, але я примудрилася цього не помітити. Каюсь, треба бути уважніше. А він геть відразу побачив. Може, вас познайомити по-нормальному? Він у мене холостий, ти теж дівчина на виданні – чим не пара?
Варя зніяковіла аж до сліз, прошепотіла там щось.
А на наступний день, коли Артем прийшов за Настею, Варя спробувала непомітно шмигнути мимо і сховатися за рогом.
Але Настя її покликала, покликала і офіційно представила Артему. І Варя сама не помітила, як через кілька хвилин вони з Артемом жваво розмовляли про все підряд. Виявилося, у них спільні погляди на життя, їм подобаються одні й ті ж фільми, вони обидва люблять читати, хоч це зараз і несучасно. І читають одні й ті ж книги. В результаті Варя погодилася піти з Артемом в театр. Якраз трупа приїхала з гастролями, а їм з Артемом подобаються одні й ті ж актори, і саме вони задіяні у виставі.
Так би Варя і не наважилася прийняти запрошення – все ж Даша дома, мамі треба допомагати. Але така удача – тато не на вахті, так що мамі вже легше. І у Варі цілком є можливість присвятити трошки часу і собі.
… Загалом, через півроку Варя зрозуміла, що вона вагітна. Артем не став відмовлятися, не втік в кущі. Навпаки, зробив Варі пропозицію. Красиво так зробив – з рестораном, зі свічками, з букетами… Ну чисто як в кіно.
Варя погодилася не роздумуючи. Лише потім її накрило – а як же мама з Дашею? Хто їм якось допомагати буде? Але ось що зроблено, то зроблено. Мало не вперше в житті вона сказала щось, не подумавши. Але дуже вже Артема полюбила, якось не змогла інакше. І знову ж таки, їй що, дитину без батька народжувати, чи що? Напевно, такий вчинок маму обрадує ще менше.
Артем сказав, що піде до Варіних батьків і урочисто попросить її руки. Як за старих часів було заведено, щоб вже все по-хорошому було, з батьківським благословенням. Варя-то погодилася, але задумалася. Батьки досі з Артемом незнайомі. І, мабуть, навіть не здогадуються, що у Варі хтось є. Мама вся в турботах про Дашу.
Головне, щоб вона опинилася під рукою, коли треба з Дашею допомагати. А тато взагалі мужик, він такі тонкощі і не помічає. Тим більше вдома буває не завжди, де вже там до дочки придивлятися.
Так що Варя вирішила батьків спершу якось підготувати. Не говорити про вагітність, хоча б тільки про заміжжя сказати.
Завела було з мамою розмову, а у тої істерика:
– Куди ти там намилилась? Який такий «заміж», ти думаєш, що несеш? Ми тебе народжували, щоб ти з сестрою займалася, коли нам буде важко або, боронь боже, нас не стане.
– Але ви ж живі, – заїкнулася було Варя.
– І що? Що живі, але сил у нас вже немає, щоб Дашею займатися. Такими темпами нам ще недовго живими бути, і так ми з батьком, вважай, інваліди. Тільки не оформляють, тому що хто тоді стане опікуном Даші? Ти чи що? У тебе он чоловік молодий, тобі не до того. Хоча ми тебе не для того ростили! Ми тебе он вигодували, вивчили, думали, від тебе допомога буде, а ти…
Варя просто обімліла. Це як так? Як так її народили, щоб вона зі старшою сестрою няньчилася? Хіба так можна? А що у неї може з’явитися якесь своє життя, що, ніхто навіть не задумався? Призначили на роль няньки? Нічого іншого ти не варта, типу того.
У Варі різко заболів низ живота.
– Мама, виклич «Швидку», – тільки й зуміла прошепотіти дівчина, осідаючи на підлогу.
… Ну що, дитину Варі вдалося зберегти. Хоча по лікарнях вона полежала знатно.
Мати, дізнавшись, що скоро буде бабусею, озвіріла ще більше. Як так – покірна слуга раптом чогось там таке вибрикнула.
Врятував становище Артем. З майбутньою тещею йому якось вдалося провести переговори без зайвого крuку. Підібрали доглядальницю, навіть декількох, щоб змінювали один одного, в допомогу мамі. Вона особисто всі кандидатури переглянула і схвалила. А оплачував їх Артем.
Тато, повернувшись з чергової вахти, дружині тільки пальцем біля скроні покрутив. Мовляв, турбота про старшу дочку – це правильно. Але і про молодшу теж забувати не слід. Вона хоч і здорова і благополучна, але чомусь теж вимагає батьківської уваги.
Так що все обійшлося. А коли Варя народила чудового синочка Михайлика, мама і зовсім відтанула. Тепер користується тим, що є на кого Дашу залишити, і біжить няньчиться з онуком. І все у них тепер добре.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
