fbpx
життєві історії
Василь нормальною мовою пояснив мамі, що перше знайомство з онуком відбудеться за тиждень. Що мені потрібно відпочити, і налагодити побут з немовлям. Але ж ні, Зоя Дмитрівна постала на нашому порозі в день виписки

Василь нормальною мовою пояснив мамі, що перше знайомство з онуком відбудеться за тиждень. Що мені потрібно відпочити, і налагодити побут з немовлям. Але ж ні, Зоя Дмитрівна постала на нашому порозі в день виписки.

Моя свекруха була головною в своїй сім’ї. Всі мали їй “кланятися”, така вона вже людина. Правда, з моїм Василем вийшло не все так просто. Бути “маминким” синком він не захотів.

Відкрити боротьбу проти надмірної опіки Василь не вів, але свою думку відстоював до останнього. До заручин кожен із нас жив зі своїми батьками. Після того, як я відповіла “ТАК” ми вирішили нарешті розпочати життя разом.

Знайшли орендовану квартиру і облаштували її під себе. Зоя Дмитрівна щодня намовляла і вимагала повного звіту від нього. Усе намагалася повернути свого Василька додому. Це при тому, що вона не знала про плани піти до РАЦСу, а згодом і шлюб взяти в церкві, як годиться молодій парі. Спершу я не могла зрозуміти, чому Василь мамі нічого не хоче розповідати, що ми плануємо весілля. Але зіткнувшись із контролем, одразу все зрозуміла.

Після поданої заяви до РАЦСу треба було щось з цим рішати. Довелося знайомитись з батьками. Мої батьки Василя давно знали, а от мене чекало випробування. Звичайно ж я не сподобалася Зої Дмитрівні, хоч і намагалася бути самою люб’язністю та скромністю. Довелося пережити ще той допит.

Дякувати Богу, невеличке організація весілля пройшла на “ура”.

Потім вона почала заявлятися до нас додому, телефонувати вранці, навіть у вихідний. Така поведінка мене дуже дивувала і засмучувала. Василь, як міг, намагався мінімізувати наші контакти. У нього це непогано виходило, але цього мало.

Звістка про мій цікавий стан порадувала всіх, тільки не свекруху. Вона сухо видавила із себе слова привітання. Але це мене мало хвилювало.

Всі дев’ять місяців були не легкими. Були періоди, коли стан був нормальним, а бувало, з ліжка встати не могла. Голова крутилася, запахи дратували. Василь із розумінням ставився до мого стану. Спокійно приходив із роботи і розгрібав завали з брудного посуду, готував їсти. Зоя Дмитрівна, що прибігала регулярно, доводила своїми обуреннями, що я погана господиня, раз змушую чоловіка все робити самостійно.

Той факт, що я в цікавому положенні, її не бентежив.

– Усі в твоєму стані були і працювали, – повторювала раз у раз Зоя Дмитрівна.

Зустрічати з пологового будинку всім не дозволили, тоді був строгий карантин. Я з синочком поверталася у супроводі лише Василя. Для батьків вирішили призначити оглядини за тиждень, щоб я прийшла до тями.

Свекруха з’явилася того ж дня. Василь не пустив її на поріг.

– День знайомства з онуком призначений для всіх бабусь і дідусів однаковий, а зараз мама з малюком хочуть відпочити, – сказав Василь їй на порозі.

Свекруха залишилася дуже незадоволена. У всьому звинувачувала мене…

Ми плануємо переїзд в інше місто, щоб свекруха не знала, де ми. Незрозуміло, що можна від неї очікувати, після стільки словечок сказаних в мій адрес.

Що скажете з цього приводу?

Ну хіба я не права, що хочу сама влаштовувати своє життя?

Фото ілюстративне