Василь прийшов до Карпенків на сватанію один, оскільки батьки показали себе не з кращого боку. Всі в селі знають, що нікудишні вони, одна “мутненька” на думці. Ні господарки, ні городів вони не мали. Уляна весь день біля плити простояла, в очікуванні коханого. А ось мама з татом, показуючи своє невдоволення, робили вигляд, що нічого не відбувається. І навіть коли зять в хату увійшов, Катерина в тазику ноги мила.
Уляна закохалася в неука. Батьки не могли з цим змиритися. Вона без п’яти хвилин золота медалістка, а його переводили з класу в клас, щоб чимскоріш покинув стіни рідної школи. Карпенки – сім’я сільських інтелігентів, а його родина відома своєю слабкістю до “біленької”.
Микола і Катерина не припускали жодної думки, що місцевий “пройдисвіт” стане їхнім зятем. Як тільки пролунав дверний стукіт, обоє кинулися в сіни, де вже тишком роздягалася щаслива Уляна.
— Де ти була цілу ніч? — суворо спитав Микола, який сам володів лагідним характером.
— Тату, ви все знаєте — відповіла Уляна. — Навіщо перепитувати?
І тут мама почала вчити доньку розуму. Згадала усіх родичів: батьків-учителів, діда-лікаря і т.д. Які ж розумні люди, а вона кого собі знайшла. В уяві Катерини вже малювалася картина нещасного шлюбу: її донька з невігласом Василем.
Сама ж Уляна світилася від щастя, їй було байдуже, що говорить в цей момент мати. Вона нічого не чула, а в пам’яті були лише чарівні очі юнака та запах травневої ночі.
Уляна закінчила школу з золотою медаллю й вступила в економічний університет. Першу сесію дівчина склала на “відмінно”. Лише наступить п’ятниця, Уляна вже збирає речі й мчить до села, адже там коханий.
Що тільки не придумувала дівчина, щоб втекти з дому. То нібито ночувала в подруг, то перелазила через вікно – батьки нічого не могли вдіяти. Натомість, Микола час від часу проводив серйозну розмову з Василем, щоб вони припинили стосунки. Василь, у свою чергу, признавався в коханні до Уляни й присягався, що ніколи її не образить.
Цієї неділі до сім’ї Карпенків мав прийти зять, на що батьки оголосили доньці бойкот. Кожний займався звичними справами, лише Уляна увесь вечір метушилася на кухні. Ввечері на порозі з’явився Василь, матір в цей час мила ноги, а батько читав газету. Ніхто й не озирнувся. А зять квіти й торт приніс.
— Доброго вечора, — привітався хлопець і продовжив: — Ми з Уляною закохані одне в одного, і я прошу у вас її руки й благословення на шлюб. Якщо ви позволите, я б хотів вас називати мамою і татом, адже своїх батьків не пам’ятаю.
— Я так і думала! — зірвалася Катя. — А ти маєш кошти, щоб забезпечувати сім’ю?
Де ви збираєтесь жити? Ти хоч раз в бібліотеці був? Книжку в руках тримав?
Уляна втрутилася в цей діалог:
— Якщо ж ви дозволите, то перший час тут поживемо, а якщо ж ні, то в гуртожиток підемо, в місто переїдемо. Я хочу роботу в районі знайти та й у Василя “золоті руки”, справимося.
Попри невдоволення батьків, весілля все-таки відбулося й молодята переїхали жити в гуртожиток. Уляна працювала бухгалтером на підприємстві, а Василю допоміг друг влаштуватися на фірму меблі лагодити. В село вони приїжджали часто, переважно до батьків Уляни, адже Василю взагалі не було куди йти. Вдома мати завжди “весела”.
Хоча стосунки в сім’ї були досить напруженими, Василь часто помагав тещі й тестю копати город, по господарству щось зробити. Так трапилося і цього разу.
Посадивши картоплю, сім’я сіла вечеряти. Витягнув Микола плящину й поставив на стіл.
На що Василь промовив:
— Ви, тату, можете “частуватися” з мамою, а ми з дружиною не будемо. Ця справа відібрала в мене сім’ю і я присягнувся, що ні краплі за життя не вип’ю. А Уляна теж не п’є…. Ми малюка чекаємо.
Як Катерина з Миколою почали обнімати й цілувати дітей, плакали й сміялися – щастю не було меж.
З’явилася дитина й Василь у всьому помагав дружині: їсти готував, вночі просинався, гуляв. Так тещі стало соромно за свою поведінку, адже в них прекрасний зять, а вона так була проти цього шлюбу.
Сама ж бачить як добре діти зараз живуть. Потім ще двійнята народилися, та й Василь змужнів, на ноги став. Відкрив свою фабрику з виготовлення меблів.
З часом молода сім’я квартиру придбала й ще батьками допомагали.
А на сорокаріччя подружнього життя діти подарували Карпенкам неймовірний подарунок – відпочинок у Єгипті. Йшли вони на море, й дякували Богу за такого зятя.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
