Вчора чула голос мами, вдруге за ці нескінченні 60 діб з гаком. Він розповідав мало, більше питав. Та є те, що врізалося у довготривалу пам’ять, просто фізично відчула це. Батьки п’ють дощову воду, проціджують і доводять її до кипіння.
Більше води поблизу немає, тільки у дощовому баці бабусиної хати, яка на протилежному боці селища.
А сьогодні у новотроїцькому чаті прочитала, що життя людей забрало снарядом, коли ті поїхали до сусіднього населеного пункту. Їхали до криниці за питною водою.
Навіщо я це все пишу?
Щоб коли вам захотілося репоснути допис про якийсь політичний безлад, чи таких-не-таких українських біженців – ви знали, що це перший дзвоник.
Дзвоник, що хтось потребує молитов. Молитов, щоб десь там, у невідомій вам реальності, просто пішов дощ.
Щоб просто комусь було, що пити…
Ауріка Маєвська (https://www.facebook.com/RikaMaevska)
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
