Ми всі з одно районного центру на Полтавщині. Я, Катя й Микита навчалися в одній школі, ми з Катериною – однокласниці, Микита на три роки старший. Але спілкувалися свого часу всі в одній компанії.
Я була в нього закохана, але Микита обрав Катю – чорняву, жіночну, набагато яскравішу за мене, худеньку, русяву, в окулярах.
Коли нам з Катею було по 20, вони одружилися, я буда дружкою на їхньому весіллі. Я продовжувала його кохати, але так, щоб про це ніхто не знав. Думаю, Микита здогадувався про мої почуття, але я ніколи нічим його не провокувала.
Минуло 6 років. Я відкрила досить успішний в нашому місті салон краси, у мене клієнтки є навіть з обласного центру. Заміж я так поки що й не вийшла, не зустріла того, кого покохала б щиро і справжньо. Але я дуже люблю свою справу, у мене прекрасні батьки, старший брат, племінники. Я можу сказати, що щаслива.
У Микити й Каті теж все було добре, от тільки одного їм не вистачало – діток, лелека до них за ці роки так і не прилетів.
Коли сталося повномасштабне, Микита пішов захищати Україну. 9 місяців тому він був дома у короткій відпустці, тоді він і прийшов до мене. Це не була навіть ніч, а всього кілька годин мого жіночого щастя.
Він сказав, що любить нас обох і навіть іноді думав про те, що дарма одружився не зі мною, що, можливо, ми б могли з ним бути щасливішими, ніж вони з Катериною. Я не знала, що на це відповідати, та й не потрібні були в ті хвилини зайві слова.
Через кілька днів Микита поїхав на фронт. Я вже тоді не знаю звідки знала, що у мене буде дитинка від коханого чоловіка, а ще знала, що з Микитою ми більше не побачимося. Не знаю як, але і те, і те я просто відчувала.
Його привезли через місяць. Прощався з нашим Героєм увесь райцентр. Ми з Катериною ридали і підтримували одна одну.
Кілька днів тому я народила сина, я вже дома з малюком. Мене підтримують батьки, родина брата. Ніхто нічого не питав, я навіть батькам не пояснювала, від кого моє дитя. Вони люблять нас з синочком і не лізуть мені в душу.
Вчора до мене прийшла Катя. “Я знаю, що це його дитина. Знаю. що він був у тебе і не тримаю зла ні на кого з вас,” – сказала вона вона.
Я не відпиралася, а сенс? Та й прийшла Катерина не з докорами, а з дивним проханням. Сказала, що Микита був єдиним коханням її життя, він один син у батьків і тому вона просить мене від свого імені і від імені своєї свекрухи назвати мого малюка Микитою, на честь тата-Героя.
Я не знала, що й сказати. Микита – найбільше кохання для мене теж, і я не знаю, чи буде в моєму житті ще якийсь чоловік. Ну але сина так назвати, на його честь, як вона просить – не знаю, я завжди мріяла назвати синочка Богданом.
Хлопчик ще не зареєстрований, але я і мої рідні вже називаємо його Богданчиком. Не знаю, що робити. Я пообіцяла Каті подумати, але насправді я не хочу міняти своє рішення, дуже не хочу. Як правильно вчинити, я дуже розгублена. Дивлюся на небо, питаюся в Бога відповіді – але зорі дивляться на мене й мовчать.
Автор – Олена К.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
