fbpx
життєві історії
Вчора людей із Краматорська було багато, дуже багато. Потяги прибували, люди підходили поїсти і поговорити. Жартувала, що половину України ми нагодуємо польським тунцем, бо він буквально заполонив наш склад. Я не вмовлятиму їх на бутерброд із тунцем. Вони ж їхали до нас, ми ж уже знайшли для них каву

Вчора людей із Краматорська було багато, дуже багато. Потяги прибували, люди підходили поїсти і поговорити. У нас саме була рисова каша на молоці – типова ранкова їжа, я таку не люблю. Закінчувалася кава, і ми думали робити далі какао. Дорослі насправді теж люблять какао, їм просто іноді незручно у цьому зізнаватися.

Я шукала серед чорного чаю зелений, бо якась пані хотіла саме зеленого. Жартувала, що половину України ми нагодуємо польським тунцем, бо він буквально заполонив наш склад і витісняє звідти навіть сухе молоко.

Знайшли півлітрові пляшки води, а ще я відкопала під завалами паштету цілий ящик шоколадних цукерок для дітей. Такі у смугастих зелених обгортках, ніби крихітні кавунчики. Буденні клопоти, дрібні радості, тунець – все, як завжди.

А сьогодні вони б’ють по Краматорському вокзалу. І я не можу викинути з голови, що 30+ людей тепер не вип’є кави, не попросить чаю, не простягне своїй дитині цукерку у смугастій обгортці. Я не вмовлятиму їх на бутерброд із тунцем. Вони ж їхали до нас, ми ж уже знайшли для них каву.

Я не знаю, чи є щось за межею. Але якщо є, там точно має бути найсмачніше у світі какао.

Автор – Богдана Романцова, літературознавиця, редактор видавничих проектів в Видавництво “Темпора”, волонтерка “Червоного хреста” (https://www.facebook.com/bogdana.romantsova)

Слава Україні і ЗСУ!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з відкритих джелел, Ibilingua.com.