Моя свекруха завжди мене дивувала, але такого я не очікувала.
За невістку я вже не один рік, і спочатку Лілія Тарасівна дуже сильно мене загружала роботою. Я не рідко жалілася на це Світлані, рідній сестрі чоловіка, але та казала, що раніше було все іще гірше.
Майже одразу я помітила різницю між ставленнями свекрухи до сина і до дочки. Світлана була дуже ранньою дитиною і оскільки згодом її батько покинув свекруху, то Лілія Тарасівна і не злюбила доньку.
Сина ж свекруха сильно оберігала, бо зі своїм другим чоловіком вони довгий час не могли мати дітей, а ще й як дізналися, що будуть мати сина, то не тямили себе від радощів, саме цьому назвали сина Богдан.
До мене свекруха теж ставилася гірше ніж до свого сина, але я надіялася, що згодом все налагодиться. А ось із свекром, Петром Сергійовичем, я маю хороші стосунки.
Ми з ним іноді можемо і щиро поговорити, і посміятися, але основне питання тільки в тому, що останнім часом свекор став погано чути, але то таке…
Тож, як ви зрозуміли, свого синочка Лілія Тарасівна сильно оберігає, не дає сильно мені після роботи допомагати, або, не дай Боже, на кухні щось робити. А Богдан, якщо чесно, не дуже і спішить мені допомагати, але зараз історія не про це.
До всіх “приколів” в свекрухи почалося щось із пам’яттю і вона частенько почалася губити речі, а особливо свої окуляри.
Тільки за останній місяць ми вже три рази купляли нові окуляри і знову Лілія Тарасівна їх десь просіяла. Тож на разі лишилася свекруха із старими окулярами та й то не на довго.
А днями свекруха вирішила піти в стайню, подивитися щось до курей. Якось машинально Лілія Тарасівна взяла з собою окуляри, так ще й до того всього впустила їх на підлогу.
Окуляри побилися і з них випало одне скельце. Стала свекруха спочатку сама шукати, так ще гірше зробила, а потім покликала мене, але не свого улюбленого синочка, бо той перетрудиться.
Так ось, шукали ми то скельце майже до темна, не відпускала мене свекруха поки не знайшли. А в кінці вийшло ще так, що свекруха знайшла скельце, бо наступила на нього, але і в тому звинуватила мене.
Тепер я, і ні в якому разі не її синочок, маю відкупити їй нові окуляри.
Ну дивна вона людина, як не крути… хіба ні? Хто щоб не зробив, у всьому винна я…
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
