Поставила пароль на свій ноутбук, оскільки не хочу, щоб на ньому виявилися танки і, не дай бог, віруси. Сказала чоловіку, що дозволю взяти, якщо вгадає пароль з 3 спроб. Він вгадав з першої, написавши «ятебекохаю».
Мого дідуся за 3 дні до 47-ї річниці весілля з бабусею поклали в лікарню. Але навіть лежачи в лікарні, він зміг зробити їй сюрприз: написав вірш і сходив по квіти, не дивлячись на заборони лікарів. А коли вона приїхала до нього і побачила його з квітами, на її очах з’явилися сльози.
Якось дівчина розповіла мені, що в дитинстві у неї була книга казок, яку їй читала мама. Книга стара, 50-х років, вона її обожнювала. Знайшла фотографії в інтернеті, показала. Вона забула її в іншій країні, коли переїжджала. Я дізнався, де знайти і купити подібну книгу, благо був великий тираж, і подарував їй. Вперше в житті побачив, що таке плакати від щастя. Виявилося, що я випадково знайшов ту саму книгу – з підписом її мами!
Прийшла додому така зла, що аж трусило. Чоловік, побачивши мій стан, швиденько набрав повну ванну гарячої води із запашною піною, посадив мене туди, дав у руки пару качечок і попросив розповідати, що сталося. Влаштувала бій качечок серед пінного моря, попутно скаржачись на життя, а в паузах чоловік подавав мені в рот шматочки шоколаду.
Їду в автобусі. На одній із зупинок заходять дідусь і бабуся. Дуже літні. І бабуся так мило і міцно тримала свого дідуся за руку, а він за неї вхопився, як за єдину опору. Вони не сідали, бо проїхали одну зупинку. Коли оголосили їхню зупинку, бабуся каже дідові: «Ну, давай відштовхуйся від стіни і підемо!» Я в той момент подумала: «От би кожному в старості знайти таку бабусю або дідуся, які підтримають».
Живу з мамою, зустрічаюся з хлопцем, справа до весілля йде, і тут моя мама захворіла. З роботи її вигнали, грошей стало менше, а ще багато коштів на ліки стало йти. Поплакалась коханому, а він мовчки пішов, я засмутилася, подумала, що він вирішив покинути мене, дізнавшись про проблему. Але через тиждень з’явився, дав мені пухкий конверт з грошима зі словами: «Купуй все, що потрібно, і не переймайся через дрібниці». Виявилося, що машину продав, щоб нам допомогти.
Сьогодні я зрозуміла, що любов існує. Мама збиралася на навчання в інше місто, тато ходив за нею хвостиком, весь сумний. Мама запитала: «Як ти будеш жити, якщо мене не стане?» На що тато відповів: «Я не буду, поруч ляжу».
Робила манікюр у майстрині вдома. З роботи прийшов її чоловік. Звичайні запитання про самопочуття, роботу, вечерю. Голос у хлопця сумний, пониклий. Дівчина звертається до мене: «Зачекайте 5 хвилин, у нас ритуал». Вона його міцно обняла. Він дихав їй у волосся і повторював: «Дякую, ти моє щастя», – потім поцілував в чоло і відпустив знову до мене. Якщо мені хтось скаже, що кохання немає, я кину в нього камінь.
Пам’ятаю, студенткою примчала в лютому на сесію до Києва з південного містечка. У нас навіть тоді, в кінці зими, було тепло. І я приїхала на іспити в легкому пальтечку і туфлях на шпильці. А столиця мене зустріла наступного дня справжньою лютневої погодою: сніг і 26 градусів морозу. Іду в академію і думаю: «Боже, що ж я буду робити тут три тижні в такий мороз?». Підходжу до входу, а там мене чоловік зустрічає (він вже на небесах) з сумкою. Мобільників тоді ніхто і не бачив ще. Питаю: «Ти як тут?». Каже: «Подивився прогноз погоди, зібрав теплі речі, на поїзд, і до тебе».
У мами проблеми з серцем. Коли батько їде на тиждень у відрядження – я приїжджаю в квартиру і проводжу час вдома. Вчора сидимо, чекаємо батька, а його все немає. Мама сидить, хвилюється: бліденька, худенька і красива. На перший погляд – спокійна, як Снігова королева, а руки тремтять. І тут замок клацнув, заходить батько. Мама до нього, вчепилася в покрите інеєм пальто, плаче, щось бурмоче невиразне. Він притискає її міцніше, а я стою і посміхаюся. Його любов – кращі для неї ліки.
В той момент я зрозумів, як сильно треба любити жінок. Зустрічаю незнайому бабусю в підземному переході з двома пакетами продуктів і, як вихована людина, допомагаю дотягнути їх наверх. Вона дякує, потім, трохи ніяковіючи, просить провести до найближчого двору. Виявляється, вона поспішала дійти скоріше, адже її завжди зустрічає чоловік. Майже сліпий дідусь повільно йде по двору, щоб зустріти кохану і донести важкі пакети з продуктами додому. Мимоволі згадалося, як я відмовлявся зустріти дівчину з магазину або поїзда, просто тому, що мені було лінь…
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
