Вчора в магазині спостерігала таку картину, як мама скуплялась на посилку для свого сина-захисника, якому, на хвилиночку, двадцять один рік. Я тільки можу собі уявити, які переживання кожен день вирують у її серці. Я завжди роблю свій вклад в нашу Перемогу, тому і цього разу вирішила дещо передати від себе. А це було: два відерка меду, десять пар шкарпеток, а ще печиво, цукерки, кава і чай. Слова цієї жінки досі вирують в моїй голові. Чому в нас так відбувається?
Як зараз світ змінився.
Є ті, чиї рідні служать в лавах ЗСУ, а є ті, хто немає причетності і вони проходять повз, наче це їх не стосується.
Вчора спостерігала таку картину. У нас в селі є продуктова крамничка. Де час від часу, коли організовують машину до хлопців, продавці проводять збірку, а це можуть бути і речі, призначені для гігієни, також теплі шкарпетки, а ще продукти харчування, такі як, чай, кава, печиво, цукерки.
І зазвичай цю корзину наповнюють люди чиї рідні служать. А є інші, чиї рідні або за кордоном або вдома, і вони лише для себе дбають про смачний обід чи вечерю.
Чому саме така реальність?
Мені, як особі без психологічної освіти, важко сказати.
Та вчора в магазині спостерігала таку картину, як мама скуплялась на посилку, яку хоче відправити своєму сину, якому, на хвилиночку, двадцять один рік. Я тільки можу собі уявити, які переживання кожен день вирують в її серці.
Я завжди роблю свій вклад в нашу Перемогу, адже я свідомо розумію, що багато в чому вона залежить і від нас, від нашої згуртованості.
Я вирішила дещо передати тій жіночці від себе в посилку, а це було два відерка меду, десять пар шкарпеток, а ще печиво, цукерки, кава і чай.
Та цій мамі стало незручно переді мною, вона засоромилась і спитала: “Можливо, не варто? Може цього забагато від вас одної?”
Якось почала шкодувати мої затрачені кошти. Хоч мало би бути зовсім інакше.
Я сказала: “Жодних проблем, і я вважаю це своїм обов’язком перед вашим сином, як і перед кожним його побратимом. Жіночко це від щирого серця. Бажаю вашому сину Перемоги і щасливо повернутись живим і неушкодженим додому. А вам терпіння і Божої ласки все це пережити”.
Ця жінка мені дякувала, а я дякувала їй, що виховала такого мужнього сина…
А ви допомагаєте нашим захисникам і захисницям?
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube“
Недавні записи
- Вже було назначено дату весілля, ми з Лесею вирішили побратися 25 листопада. І раптом батько запрошує мене в ресторан на вечерю, сказав, аби я прийшов сам для серйозної розмови. Виявляється, в моїй родині є таємниця. І як тепер бути – я не знаю. Батько хоче вписати його у спадок
- Коли всі гості розійшлися до мене на кухню зайшла свекруха і давай усіх наших друзів хвалити, а ось на мене “болото лити”. – Ти себе взагалі в сукні хоч іноді бачиш? Ти ж жінка! Та на Маринку любо глянути! – З того моменту зчинилась “буря”. Навіть не знаю, чим би все це закінчилось, якби не втрутився чоловік. Тепер Олена Василівна чекає від нас вибачень. – Ну-ну, побачимо ще, до кого ви звернетесь, коли потрібно буде з Вікусею посидіти!
- В неділю мама нас усіх запросила до себе на піцу. Ми сиділи, багато розмовляли, але згодом я помітила одну “цікавинку”. Річ у тім, що мама ставитися до моєї доньки так, як ставилася до мене в дитинстві. – Любі мої, ходіть сюди з книжечкою і по черзі покажете мені, як ви читаєте!, – сказала вона моїм племінникам. – Розумнички! Ви заслуговуєте на гарні подарунки від Миколайка, – сказала вона їм. А моєї Емілії для неї ніби й не існувало, хоча в тої чимало талантів!
- Коли чоловік вже був лежачий, наша дочка єдине чим допомогла, так це купила ортопедичний матрац. При першій же можливості Леся наголошувала на його ціні. Грошима на лікування скидалися всі, окрім рідних дітей, але я мовчала. І ось вже який час, як мого Гриші не стало. Матрац цей чищенню не піддавався, тому я його відправила на горище. І ось коли я Лесі пожалілася на спину, та мені сказала його зняти і лягати спати. Певне таких дітей, як в мене, ні в кого нема. Сльози так і линуть через обіду!
- Поки мама ходила з Дмитром Павловичем на каву, чи в театр і кожен платив сам за себе, я була спокійна. Але місяць тому моя майже сімдесятилітня мама вмовила “коханого” поїхати на екскурсію до Польщі. Той грошей не мав, і мама не придумала нічого кращого, ніж оплатити тур самостійно. Брат просто сміється, і каже дати мамі спокій, але я бачу, як той чоловік її просто використовує. Коли вона залишиться без копійки, хто її доглядатиме?