fbpx

Вчора в магазині спостерігала таку картину, як мама скуплялась на посилку для свого сина-захисника, якому, на хвилиночку, двадцять один рік. Я тільки можу собі уявити, які переживання кожен день вирують у її серці. Я завжди роблю свій вклад в нашу Перемогу, тому і цього разу вирішила дещо передати від себе. А це було: два відерка меду, десять пар шкарпеток, а ще печиво, цукерки, кава і чай. Слова цієї жінки досі вирують в моїй голові. Чому в нас так відбувається?

Вчора в магазині спостерігала таку картину, як мама скуплялась на посилку для свого сина-захисника, якому, на хвилиночку, двадцять один рік. Я тільки можу собі уявити, які переживання кожен день вирують у її серці. Я завжди роблю свій вклад в нашу Перемогу, тому і цього разу вирішила дещо передати від себе. А це було: два відерка меду, десять пар шкарпеток, а ще печиво, цукерки, кава і чай. Слова цієї жінки досі вирують в моїй голові. Чому в нас так відбувається?

Як зараз світ змінився.

Є ті, чиї рідні служать в лавах ЗСУ, а є ті, хто немає причетності і вони проходять повз, наче це їх не стосується.

Вчора спостерігала таку картину. У нас в селі є продуктова крамничка. Де час від часу, коли організовують машину до хлопців, продавці проводять збірку, а це можуть бути і речі, призначені для гігієни, також теплі шкарпетки, а ще продукти харчування, такі як, чай, кава, печиво, цукерки.

І зазвичай цю корзину наповнюють люди чиї рідні служать. А є інші, чиї рідні або за кордоном або вдома, і вони лише для себе дбають про смачний обід чи вечерю.

Чому саме така реальність?

Мені, як особі без психологічної освіти, важко сказати.

Та вчора в магазині спостерігала таку картину, як мама скуплялась на посилку, яку хоче відправити своєму сину, якому, на хвилиночку, двадцять один рік. Я тільки можу собі уявити, які переживання кожен день вирують в її серці.

Я завжди роблю свій вклад в нашу Перемогу, адже я свідомо розумію, що багато в чому вона залежить і від нас, від нашої згуртованості.

Я вирішила дещо передати тій жіночці від себе в посилку, а це було два відерка меду, десять пар шкарпеток, а ще печиво, цукерки, кава і чай.

Та цій мамі стало незручно переді мною, вона засоромилась і спитала: “Можливо, не варто? Може цього забагато від вас одної?”

Якось почала шкодувати мої затрачені кошти. Хоч мало би бути зовсім інакше.

Я сказала: “Жодних проблем, і я вважаю це своїм обов’язком перед вашим сином, як і перед кожним його побратимом. Жіночко це від щирого серця. Бажаю вашому сину Перемоги і щасливо повернутись живим і неушкодженим додому. А вам терпіння і Божої ласки все це пережити”.

Ця жінка мені дякувала, а я дякувала їй, що виховала такого мужнього сина…

А ви допомагаєте нашим захисникам і захисницям?

Автор – Успішна Емма

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube

You cannot copy content of this page