fbpx

Вчора вони мені влаштували розбір польотів: мої батьки, свекри і чоловік. Після трьох років нашого спільного життя! Я тепер збираю речі і подаю на розлучення. Подзвонила зранку своїм квартирантам, щоб підшукали собі за місяць житло. Поки що поживу в готелі. я можу собі дозволити. Розумієте, я цю умову ще на весіллі озвучили при всіх гостях і рішення свого не змінила. Виношувати і народжувати я не збираюся, он готових скільки покинутих

Розповім свою історію спочатку. Я з Києва. Виросла я у мами й тата єдиною коханою дитиною. Навіть коли батькам було скрутно фінансово, вони обмежували себе, але мені давали все, що було необхідно, аби я ні в чому не потребувала.

Вчилася я добре, вступила на бюджет у виш. Навчалася на перекладача, бо дуже любила зі школи англійську мову. Тепер знаю ще німецьку й іспанську, жила у всіх трьох країнах, стажувалася. заміж не поспішала, хоча мала кілька романів – я ж жива людина.

У 28 років я зустріла своє справжнє кохання, Олега, і через три роки взаємин ми справили весілля. Свято було гарне – для рідних і найближчих друзів.

Під час весілля я привселюдно озвучила своє рішення. Але це не було новиною для мого нареченого – ми все багато разів обговорили зарані і коханий підтримував мене.

А справа в тому, що я не хочу бути мамою у традиційному розумінні. Я дуже люблю дітей, але не хочу сама виношувати і народжувати дитину, не хочу цих випробувань для свого організму, адже, що б там не казали – а це справжнє випробування для жінки і здоров’я, яке точно після народження дітей кращим не стає, навантаження роблять своє діло.

Я хочу все життя бути повною сил, здоровою, з гарною фігурою. І народження дітей особисто в мої плани не входило і не входить.

Але я дуже хочу виростити і виховати, зробити по-справжньому щасливими двох діток, усиновити якихось покинутих дітей двох-трьох років з інтервалом в кілька років. Про все це я говорила Олегу, пояснила свою точку зору і він тоді мені сказав, що дуже мене кохає і підтримує в цьому рішенні.

Батькам по окремо ми теж про це казали, а на весіллі я порахувала за потрібне від нас двох з чоловіком озвучити нашу позицію і як саме ми згодом станемо батьками. Люди подивувалися, хтось пошептався, хтось нас похвалив  -та на тому все й скінчилося.

Я переїхала жити до Олега у двокімнатну квартиру, а мою власну однокімнатну-студію в новобудові, яку я сама собі купила і де жила до весілля, я віддала в оренду.

І ось минуло три роки. Десь рік тому свекруха особисто зі мною на одинці підняла розмову про те, що вона й чути не хоче про чужих дітей, яких буде виховувати її син, щоб я забула про свої нісенітниці і народила Олегу справжнього рідного спадкоємця.

Я тоді тактовно і твердо відповіла мамі чоловіка, що рішення я свого не змінила, Олег мене підтримує і ми зробимо так, як вирішили, і ніхто нам в цьому не має права вказувати.

Через кілька місяців все повторилося з моєю мамою. Вона теж намагалася мене переконати народити своє рідне дитя, говорила, що це щастя ні з чим не порівняти і ніяку всиновлену дитинку я не любитиму так, як власну. Я і мамі відповіла те саме, що свекрусі.

Ну а потім вже до них приєднався обережно й Олег. Заходячи здалеку, чоловік ось вже кілька місяців натякає мені, що передумав і хоче свого рідного нащадка, щоб дитинка або навіть дві були нашим продовженням, схожи на нас обох. Але й ці аргументи на мене не діють. Це ж не Олег буде носити і приводити на світ дитя!

Це робити мені, а я цього не бажаю. Крапка.

І ось вчора ситуація досягла свого апогею і назад шляху нема, це вже був перебір, вони перегнули палицю.

Вчора вони мені влаштували розбір польотів: мої батьки, свекри і чоловік. Всі вони зібралися у нас на вечерю, мами принесли з собою смаколики, щоб я не готувала й не стояла біля плити.

А за столом вони накинулися на мене всі – я маю народити і інші варіанти, тобто мій варіант, вони не приймають.

Ну, що я можу вдіяти? Після трьох років нашого спільного життя ми з Олегом по моїй ініціативі розлучаємося. Я тепер збираю речі і подаю на розлучення.

Подзвонила зранку своїм квартирантам, щоб підшукали собі за місяць житло. Поки що поживу в готелі, я можу собі дозволити.

До батьків, само собою, я не поїду. Розумієте, я цю умову ще на весіллі озвучили при всіх гостях і рішення свого не змінила.

Виношувати і народжувати власне дитя я не хочу і не збираюся, он готових скільки покинутих діток! І я обов’язково зроблю кілька з них щасливими. Ось тільки оговтаюся від цього всього, і забуду, як сон, свій перший шлюб.

А далі – я вірю! – я неодмінно зустріну не фальшивого, а справжнього свого однодумця, з яким ми будемо дивитися в один бік.

Я розумію, що зараз від мене відвернеться рідня, а. можливо, і деякі наші з Олегом спільні друзі. Але чому я маю прогинатися під чужі бажання, переступаючи через своїх власні?

Чи я не права? Висловіть свою думку, буду дуже вдячна. Всім добра!

Автор – Олена К., м. Київ

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page