fbpx

Вчора я вперше після Великодня пішла до магазину. “Як, Олю? У тебе ж велика сім’я, а ти три місяці обстіруєш усіх руками. На дворі 21 століття. Як таке взагалі можливе?”

Вчора я вперше після Великодня пішла до магазину. Біля каси почула цікаву розмову двох жінок. Перша розповідала, що в неї зламалася пральна машина. Причому зламалася вже давненько, наприкінці зими. І там модель якась стара, що вже відремонтувати не кожен зможе, якісь запчастини рідкісні потрібні.

Ось вона й вирішила купити нову, збирає гроші. Але поки що всю суму не зібрала, то пере руками.

Співрозмовниця першої жінки дуже здивувалася. Вона сказала фразу, яка змусила мене зробити крок назад:

“Як, Олю? У тебе ж велика сім’я, а ти три місяці обстіруєшусіх руками. На дворі 21 століття. Як таке взагалі можливе?”

Перша жінка помітно зніяковіла і почала тихо виправдовуватись, що виходу в неї немає. Потрібно ще трохи зібрати грошей, на літо вже зроблять покупку. Тоді здивована співрозмовниця почала питати, чому Оля не купить хоча б недорогу пральну машину чи не візьме щось пристойніше, але в кредит.

“Кредит? Ну, ти й скажеш теж. Мені ще кредитів не вистачало. Я краще буду ще півроку в тазику руками прати, ніж виявитись щось комусь винною. Потім через ці відсотки переживати, не спати ночами. Ні, дякую, обійдуся”.

Я поверталася додому, але ця розмова крутилася у мене в голові. Згадалися мої сусіди знизу, які постійно сидять у кредитах. Причому і чоловік і дружина працюють, пристойно заробляють і непогано живуть.

У них і техніка сучасна, і автомобіль нещодавно поміняли, і обновками недешевими себе балують. Причому примудряються ще й дитину виховувати.

З одного боку, вони начебто і ні в чому собі не відмовляють, але, наскільки я знаю, і заощаджень у них немає, а частенько вже за кілька днів до отримання зарплати у них грошей залишається лише на найнеобхідніше. Але не скаржаться, живуть із комфортом, у своє задоволення.

А є люди, які економлять буквально на всьому, кожну копійку відкладають, дитині морозиво не куплять. Про жодні кредити і думати не сміють і в борги не влазять. Але чомусь щасливішими від такої “незалежності” не стають.

Мені навіть шкода ту жінку з черги, Олю. Я б на її місці краще кредит взяла, але купила б ту нещасну пральну машинку. Адже це покупка для всієї родини, не тільки для господині. Але ж не прати руками. Це ж себе як не шанувати треба, я навіть не уявляю, як так можна.

Передрук без посилання на сайт заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.

You cannot copy content of this page