fbpx
життєві історії
Вчора зайшла в торговий комплекс, хотіла нову курточку для сина купити, а потім так захотілося випити запашної кави. Знайшла невеличку кафешку, сіла за столик, і отетеріла. В кутку, притаївшись, сидів її Андрій, і ніжно тримав за руку якусь даму. Спочатку думала, що здалося, але ж ні, він. – Ой, тільки не кажи, що ти цього не знала? Твій чоловік всім своїм виглядом показує, що не єдина ти в нього жінка!

Люба поверталася додому із супермаркету. Цілий день шукала круасани з ванільною начинкою для сина. І треба було купити, пообіцяла ж за десятку з математики. Образиться, якщо мама не дотримається своєї обіцянки. Іде втомлена, волосся розпатлане, під очима сліди вчорашньої туші. Виглядає немов бабуся. Раніше летіла додому на крилах, знаючи, що на неї чекає коханий чоловік і синочок. А зараз геть світ не милий…

В них все так гарно починалося. Андрій лікар, а вона записалася на прийом. Прийшла 18-річна дівчина, сидить і бентежиться від його красивих зелених очей. Після консультації він запропонував сходити на каву, у неї закінчувався робочий день. Звісно ж, відмовити Люба не могла! Такий красень та ще й відомий лікар кличе її на побачення. Ох, думала, подружки будуть заздрити!

Через три місяці стосунків він зробив їй пропозицію руки та серця. Люба мріяла про це з першого дня знайомства з Андрієм. Зіграли шикарне весілля, запросили всіх родичів і почали гарно жити. Здавалося, що їхнє кохання одне таке на весь світ. Ніколи не сперечалися, завжди знаходили шляхи вирішення спільних питань. І не могли наговоритися, балакали іноді до самого ранку. А потім Господь подарував їх синочка Антона. Такий же блакитноокий, як тато. Маленьке личко так і нагадувало Любі про її коханого чоловіка. Характером малюк був більше на неї схожий, але ось сміх і очі наче батькові.

Люба жила заради двох найважливіших у своєму житті чоловіків. Сім’я стала для неї новим змістом життя. Люба любила готувати і наводити в будинку затишок, чекаючи з роботи втомленого чоловіка. Годувала його, розпитувала, як день минув, а потім виводила сина та чоловіка на прогулянку до парку. Поверталися додому щасливі та з неймовірним апетитом. На плиті стояв заздалегідь приготовлений суп, а в духовці рум’яні булочки. Все встигала, подруги зрозуміти не могли, де вона бере стільки сил.

На всіх залицяльників дивилася з такою зневагою. Навіть виду не подавала, що їй хтось взагалі цікавий, окрім чоловіка. Свого Андрія вона ніколи не ревнувала до колег чи пацієнток. Була у ньому впевнена. Адже він її взяв за дружину, їй подарував прекрасного малюка. А значить, ніхто інший йому не потрібен. І їй, крім нього, теж.

– Вчора зайшла в торговий комплекс, хотіла нову курточку для сина купити, а потім так захотілося випити запашної кави. Знайшла невеличку кафешку, сіла за столик, і отетеріла. В кутку, притаївшись, сидів її Андрій, і ніжно тримав за руку якусь даму. Спочатку думала, що здалося, але ж ні, він.

Люба більше нічого не бачила, все було наче в тумані. Не пам’ятаючи, як дісталася додому, сіла на сходовій клітці і дві години лила сльози. Стривожена сусідка вискочила з квартири і постаралася втішити нещасну.

Каже: “Як ти не здогадувалася, що він з іншими бабами мутить? Він же в тебе такий велелюбний чоловік! Жодної спідниці не пропустить! Люба, ти що, витирай сльози і йди до сина. Нічого поганого, можна й промовчати. Головне, що гроші приносить і “бурі” в домі не піднімає. Подумаєш, чоловік-зрадник, ну хоч в чарку не зазирає”.

Звісно, ​​слова сусідки не дуже її втішили. Так, вона вірила Андрію і ніколи не помічала тривожних дзвіночків. Тільки одне її непокоїло: куди ж тепер іти із Антоном? Квартира належить чоловікові, свого в неї нічого немає. З роботи пішла на його прохання. Обіцяв все життя дбати та забезпечувати. Зрозуміло, чому останнім часом став менше грошей додому приносити… “Жінки”стали важливішими за дружину та сина.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua