fbpx
життєві історії
Вчора зайшов до матері після роботи перекусити-побалакати, Продуктів заніс на новорічний стіл: ікри баночку, рибки червоної, сервілату хорошого. – А я ось не вважаю тебе самостійним і самодостатнім. Тобі ж вже майже тридцять. Ну ось у чому саме твої досягнення?Ну, не знаю, мамо. Може в тому, що я зі сходу країни живий повернувся? Може в тому, що я й тут не пропав, і живу собі спокійно там, де хотів, у затишній квартирці за п’ять хвилин від Дніпра

Кожен такий візит до мами перемикаюся емоційно на режим підвищеної готовності. Мама розлучилася з батьком років 7 тому, у їхньому шлюбі, мабуть, було більше не дуже хорошого, ніж доброго. Після того, як батько два роки тому раптово знову одружився, у матері суцільні хвилювання, ні про що інше говорити й думати не може на кшталт того – а що це він тепер все менше і менше зі мною спілкується, я нікому не потрібна, ой як все погано і таке інше.

Все це мамине незадоволення життям вилилося в першу чергу на нас із сестрою, але якось спільними зусиллями привели маму до тями. Сестра молодша – розумниця, вмовила маму ходити щотижня у бібліотеку на різні там жіночі посиденьки творчі.

Тут ще такий момент, чого мамі не просто: нашої бабусі, маної мами, не стало кілька років тому, а до цього 33 роки бабуся  пролежала вдома, відмовлялася виходити з дому і робити хоч трохи якусь роботу, а обслуговували її всі родичі по черзі. Загалом мені, як і сестрі, треба було за всяку ціну не допустити аналогічний сценарій з матір’ю, тобто спілкуватися з нею, але нітрохи не жаліти.

І ось сиджу я на кухні у матері, намагаюся зцілити маму розмовами, як завжди. І тут вона видає:

– А я ось не вважаю тебе самостійним і самодостатнім. Тобі ж вже майже тридцять. Ну ось у чому саме твої досягнення?

Ну, не знаю, мамо. Може в тому, що я зі сходу країни живий повернувся? Може в тому, що коли захотів – з рядових в офіцери потрапив, а коли захотів – звільнився і повернувся в мирне життя, до тебе? Може в тому, що я й тут не пропав, і живу собі спокійно там, де хотів, у затишній квартирці за п’ять хвилин від Дніпра. Може, в тому, що бачив Париж? Може, що зовсім без грошей я вже ніколи не залишуся.

Та хто його знає, що насправді відповісти на таке запитання. Не те, щоб я себе з видатними особистостями порівнював, я людина звичайна і в спілкуванні переважно нудна, але чинб завжди по совісті. Але життя така штука – ніколи до кінця не знаєш, чим обернеться.

Чи я не став дорослим у маминих очах тому, що не одружений досі? Ну пробач, але в мене відклалося завдяки вам з татом, що сім’я – це якісь загальні безперервні випробування. І я не хочу одружуватися тільки заради того, щоб одружитися і проектувати дитячий досвід на своє теперішнє життя, не хочу пов’язувати себе з першою дівчиною, що трапилася під руку. Якщо вже й створювати сім’ю, то це буде не для того, щоб “як у всіх”, а коли відчую: моє, готовий.

У житті людини важливу роль відіграє визнання її дорослою та самостійною. Нормальним джерелом такого визнання є батьки, але його можна отримати і з інших джерел, будь-які обряди ініціації з давніх і не дуже практик – вони про це. Я свого визнання від батьків мабуть не отримаю ніколи. Але, мабуть, щастя в тому, що вони у мене є, просто такі, як є.

З Новим роком, матусю! Будь здоровою і радісною, а я все для цього робитиму, поки матиму сили.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, ibilingua.com