Вчорашні події у центрі Вінниці та його наслідки, людські втрати, а також реакції росіян на ці події, змусили мене задуматися про тлінність всього сущого.
Уявіть собі картину: йде мама з коляскою, з маленькою дитиною, у справах, поряд з нею падає ракета – і їх більше немає. А до цього три дні тому точно також у місті Годин Яр Донецької області десятки людей опинилися під завалами після попадання російської ракети до п’ятиповерхівки. Попрощалися з життям 48 людей.
Усі ми, українці, чи більшість із нас, навчилися жити одним днем. Тільки сьогодні я задумався, що щодня подумки дякую за те, що я прокинувся і можу жити далі.
Те, що роблять росіяни в Україні, не описати словами. Глумляться, сміються, знущаються, нищать… Те саме відбувається в інтернеті. Заглядаєш у пост новин в Інстаграм, а там: «Ура, давайте ще до Львова», «А коли Одесу?», «Так їм і треба». Враження, ніби нація зовсіт того і дісталася інтернету.
Моя тітка змушена ховатися в сховищах через те, що очільник кремя і його прибічники вирішили напасти на країну, вільну країну, яка нікого не ображала і точно не планувала цього робити. Усі ми жили мирно до приходу російського світу.
Багато хто запитує: а коли відновляться відносини між країнами? Про яке відновлення може йтися, якщо росіяни так поводяться та бомбардують сусідню країну?
Я міг би потім якось упокоритися, що наші сусіди – росіяни, але після Вінниці росіяни – це для мене ті, хто не гідні зватись людьми.
Впевнений, Україна переможе, але ціна буде неймовірно високою. Всім світу, росіянам – розсудливості, та Слава Україні!
Автор: Владислав
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел.
