fbpx
життєві історії
Вдалося мені на ці вихідні покликати сина з невісткою та онуком. Виходить, у мене це дуже рідко — 1 раз на місяць. Живемо ми поряд, але спілкування не виходить у нас. Невістка Алла не працює, а онук ходить уже до школи. За чаєм я ще раз почала розмову про те, що я живу поруч, готова їм завжди допомогти

Знову із вами на зв’язку. Звати мене Лариса. Мені 63 роки, я пенсіонерка. Цього року моє керівництво надіслало мене на пенсію.

Я з таким рішенням категорично не погоджуюся, збиралася ще працювати. А вони залагодили все одно: відпочивай та доглядай онука. Я б і рада, та невістка не довіряє моїй особі. Як же це я чоловіка її виростила. Гаразд, сьогодні не про це я хотіла розповісти.

Вдалося мені на ці вихідні покликати сина з невісткою та онуком. Виходить, у мене це дуже рідко — 1 раз на місяць. Живемо ми поряд, але спілкування не виходить у нас.

Невістка Алла не працює, а онук ходить уже до школи. За чаєм я ще раз почала розмову про те, що я живу поруч, готова їм завжди допомогти. Ви мовляв молоді, майте на увазі. Онука дуже люблю, ніколи не ображу. Готова водити і на гуртки і куди завгодно.

Невістка моя змінилася в обличчі. Почала нервувати, говорити, що я лізу не в свою справу, постійно сову свій ніс у їхню родину. Я почала невістку заспокоювати: “Аллочко, заспокойся, ну не потрібна вам моя допомога, значить не потрібна”.

Але мою невістку понесло, стала згадувати всі свої образи, а в кінці сказала, щоб я влаштовувалась на роботу, надто мені нудно вдома, от і лізу куди мене не просять.

Що тут і скажеш? Далі сиділи мовчки. Син мовчав, намагався не дивитись мені в очі.

Діти пішли і я тільки тоді розплакалася. як же все несправедливо. Я ж від щирого серця хочу допомогти. Правильно мені кажуть, що молоді повинні жити самі собі.

А може й справді пошукати мені собі роботу? Дуже мені важко сидіти вдома однієї й без діла. Як ви думаєте?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua