Вечірня маршрутка з Києва в Бровари була переповнена. Дорога між двома містами з зупинками займає десь півгодини, я щодня цим маршрутом на роботу у столицю й назад добираюся.
Старенький дідусь стояв, а молодик в окулярах і з новеньким айфоном сидів.
І раптом дід попросив його місцем поступитися. Відповідь хлопця мене та й усіх пасажирів рейсу ввела у ступор.
Каже молодик в окулярах і з айфоном:
– Ми, дідусю, з Вами в рівному положенні. Можливо, у Вас ноги, старість і таке інше, тільки ось якщо Ви такий старенький і слабкий, що ж Вам діти машину не купили і не возять Вас? Ви або не думали про це в молодості, або не правильно дітей виховали, тому те, що ви терпите це стояння в автобусі – справедливо.
Словом, не промовчали решта пасажирів, захистили старого та й випхали хлопця з сидіння, дідуся посадивши. Бо якби цей хлопець, не по роках розвинений, був би трохи розумнішим, здогадався б, що проти правил нашого суспільства не попреш, а хто сильніший – той і правий.
Нехай тепер думає, як на машину собі заробити. Можливо, вже зараз буде стратегічні плати вибудовувати. як своїх майбутніх нащадків виховувати.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, ibilingua.com
