fbpx
життєві історії
Весь день жінка поралася біля плити. Їй дуже хотілося побалувати дочку і внучат різноманітними смаколиками. Прокинувшись рано вранці, Євгенія Анатоліївна одягла гарну сукню, зробила зачіску, і почала чекати дорогих гостей. Жінка дістала з серванта конвертик, ще раз перерахувала свої заощадження і поклала на стіл. «Віддам сьогодні дітям. Нехай розпорядяться грошима на свій розсуд», – міркувала

– Доню, так я чекаю вас завтра?

– Звісно. Ми вже і сюрприз приготували. Тобі сподобається! Готуй свій фірмові пиріг, – сказала Інна в трубку.

Євгенія Анатоліївна поклала телефон, і вирушила на ринок. Діти не особливо балували стареньку, але на кожен її день народження обов’язково приїжджали в гості.

Весь день жінка поралася біля плити. Їй дуже хотілося побалувати дочку і внучат різноманітними смаколиками. Прокинувшись рано вранці, Євгенія Анатоліївна одягла гарну сукню, зробила зачіску, і почала чекати дорогих гостей. Жінка дістала з серванта конвертик, ще раз перерахувала свої заощадження і поклала на стіл.

«Віддам сьогодні дітям. Нехай розпорядяться грошима на свій розсуд», – міркувала вона.

Євгенія Анатоліївна майже десять років відкладала гроші дітям. Жінка намагалася економити, в’язала красиві речі на замовлення і відкладала кожну копійку. Вона хотіла допомогти зятю з покупкою машини.

І ось потрібна сума була зібрана.

«Генка зрадіє! Відразу почне тещу свою цінувати», – веселилася старенька. В принципі, вона була рада за свою єдину дочку. У Інни був хороший чоловік, дві донечки-погодки, окрема квартира, дача. Що ще потрібно для щастя? Євгенія Анатоліївна вважала, що дітям просто необхідна машина, тому й вирішила допомогти.

Годинник показував полудень.

Старенька залишила свої роздуми, і стала накривати на стіл. О 15-00 повинні прийти гості. Але діти не прийшли. Жінка так і просиділа на самоті за порожнім столом, до пізнього вечора.

«Як вони могли так вчинити зі мною? – заплакала вона. – А що, якщо щось трапилося? А я, егоїстка, лише про себе думаю! » – кинулася до телефону Євгена Анатоліївна.

– Алло, – почула сонний голос дочки.

– Інночка! Що трапилося? Нічого не приховуй від мене! – тремтячим голосом промовила стара.

– Мама, ти на час дивишся?! – розсердилася дочка. – Ой… Прости, я зовсім забула заїхати до тебе…

– Як? Як забула? – мало не плакала жінка. – Я два дні готувала, весь день прочекав вас! А ви? Просто забули?!

– Мамо, не драматизуй! Завтра ввечері заїдемо. У нас сім’я, особисте життя, турботи, клопоти. Замоталися зовсім, – виправдовувалася Інна.

Євгенія Анатоліївна мовчки поклала трубку. В душі була така порожнеча, що навіть не хотілося плакати. Ця ніч була найдовшою в її житті. Старенька навіть не лягала спати. Всю ніч вона просиділа за святковим столом і думала… Думала про те, що ось і настав той час, коли стала нікому не потрібною. Вранці жінка викинула всю їжу зі столу, винесла сміття.

Зібравши наспіх невелику валізу, жінка викликала таксі і поїхала в найближчу турагенцію.

– Доброго дня! – звернулася до миловидної дівчині.

– Мені потрібна путівка, тільки термінова! Можу я сьогодні ж виїхати?

– Присядьте будь ласка! Звичайно, зараз що-небудь підберемо з гарячих турів. Вам де краще відпочивати?

– Не знаю, – зрушила плечима жінка. – Я нікуди далі передмістя не виїжджала… Загалом, мені без різниці, аби швидше і подалі!

– Зрозуміла. Зараз подивимося… – дівчина дивилася в монітор. – Можу запропонувати вам тур в Болгарію. Курорт Золоті піски. Дуже рекомендую! Затишне містечко, багато зелені, нескінченні пляжі і оздоровчі центри. Готель п’ятизірковий «все включено». Виліт сьогодні, о 17-45. Підходить?

– Звісно! А як це – все включено? – не зрозуміла жінка.

– Це система готельного обслуговування. В даному випадку – сніданок, обід і вечеря входить у вартість путівки. Загалом, будете відпочивати як королева! – посміхнулася дівчина.

– Супер! Дуже вам вдячна! – зраділа бабуся.

Наступного Євгенія Анатоліївна читала глянсовий журнал, напівлежачи в просторому шезлонгу на пляжі.

Жінка була вражена тутешньої розкішшю і красою. Вона навіть забула про невдячну дочку, і про те, як її образили.

– Мадам, не бажаєте «Мохіто? – почула приємний голос.

Євгенія Анатоліївна озирнулася, і побачила приємного немолодого чоловіка років шістдесяти, який тримав в руках два келихи з зеленуватою рідиною.

– Що це? І чому зеленого кольору? – здивувалася жінка.

– Це божественний напій! Словами не описати. Потрібно пробувати! – пояснив незнайомець.

– Алкогольний? – Суворо запитала Євгенія.

– Зовсім трохи, можна сказати, для смаку. Пробуйте, не бійтеся! До речі, мене Олексієм звуть.

– Євгенія! – кокетливо промовила жінка.

Олексій Степанович виявився дуже приємним співрозмовником і веселим компаньйоном. Немолоді люди мали багато спільного: обидва були на пенсії і страждали від самотності і туги.

Чоловік був колишнім військовим, і розповідав днями байки про армійські будні. Євгенія, в свою чергу, розповідала про школу, в якій пропрацювала вчителем молодших класів тридцять з гаком років. Безтурботні дні пролетіли дуже швидко.

З кожним днем ​​Олексій з Євгенією прив’язувалися до один одного все більше і більше. Вони не хотіли розлучатися, адже удвох ці люди не відчували колишньої самотності.

– Женя, давай одружимось. Мені здається, що я все життя знаю тебе. У мене простора квартира в столиці, хороша пенсія. Будемо ходити в театри, кіно… Сюди приїжджати частіше, – несподівано запропонував Олексій.

– Навіть не знаю… У мене ж дочка, внуки, – промовила жінка. Потім, згадавши, що в принципі, не сильно потрібна своїм близьким, посмутніла.

– Так вони нікуди не дінуться. Будуть в гості приїжджати до нас, і ми до них, – не здавався чоловік.

– Я подумаю.

– Добре. Тільки не довго, завтра ми їдемо, – нагадав Олексій.

***

Підходячи до свого під’їзду, Євгенія Анатоліївна, побачила оголошення зі своїм фото. “Увага! Пропала людина!» – прочитала в слух.

– Женя! Ти в розшуку? – сторопів Олексій. – Хто тебе шукає? Ти в бігах? Чому відразу не розповіла? Потрібно було до мене їхати!

– Не в бігах я! Діти напевно шукають… – опустила голову жінка.

– Як? Ти не сказала, що їдеш?

– Ні! Це нікому не цікаво було, – з образою сказала Євгенія. У цей момент з під’їзду вийшла її дочка.

Побачивши матір живою і здоровою, більш того, засмаглою і в модних шортах, Інна, втратила дар мови.

– Мама?! Ти звідки? Де ти була? – пустилася на крик.

– Відпочивала. А що? Не можна? – незворушно промовила старенька.

– Ми всю поліцію на ноги підняли, все місто шукає тебе!А вона – відпочиває, бачте!

– Не дочекаєтесь! У мене теж сім’я, турботи і особисте життя. Познайомся, мій наречений, Олексій Степанович!

Інна розгублено дивилася то на матір, то на «нареченого».

– Я не зрозуміла. Що відбувається? – звернулася до чоловіка. – Ви хто?

– Майбутній чоловік вашої матері! А в чому, власне, справа? Інночка, ви щось маєте проти? Чи не хочете, що б Євгенія була щаслива? – прямо запитав чоловік.

– Хочу звичайно… Просто я не припускала, що у вашому віці таке можливо. Вибачте за нетактовність.

– Знаєте, це ви зараз так думаєте. Згодом зрозумієте, що людина не повинна бути сама, ні в юності, ні в старості. Візьміть, це запрошення на весілля. Сподіваюся, не забудете?

– Ні. Ми обов’язково будемо! – почервоніла дівчина. – Мамочко, як же я рада, що з тобою все добре! Рада, що ти щаслива і помолодшала років на десять!

Нарешті між матір’ю та донькою розтанув лід. Жінки обнялися і заплакали. Євгенія була рада, що дочка хвилювалася за неї. Жінка була щаслива, що познайомилася з такою чудовою людиною, як Олексій.

Він зумів внести радість і світлий промінчик сонця в її похмуре життя.

– Ходімо, доню. Ми з Льошею вам подарунки привезли з Болгарії, – посміхнулася Євгенія Анатоліївна.

– Ходімо, – Інна обняла матір і посміхнулася Олексію.

Мілана Лебедєва

Передрук без гпосилання на Ibilingua.com. суворо заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook