Весь цей час я знала, що у Данила є інша жінка, але боячись втратити “хороше життя”, я мовчала. Можна сказати, все робила заради наших дітей. Та одного дня він переступив через “дозволене”. Коли я вийшла зустрічати до коридору чоловіка, то побачила, що він не один. На його руках була дівчинка, років п’яти. – Знайомтеся, – сказав він нашим дітям, які теж вийшли зі своїх кімнат, – це Зорянка!
Із Мартою ми товаришуємо давно, ще з університету. Тоді наша дружба була абсолютно безкорисливою, щирою, ми знали одне про одного все, і все ділили навпіл, живучи в гуртожитку. Батьки нам іноді допомагали продуктами, тоді ми влаштовували справжні бенкети. Щоправда, продукти швидко закінчувалися, оскільки у цих бенкетах брали участь усі мешканці прилеглих кімнат.
Після закінчення ми одна за одною вийшли заміж, потім наші доріжки розбіглися. Чоловік Марти впевнено робив успішну кар’єру, через років десять стояв на чолі великої фірми з усіма наслідками. Він часто затримувався, він мав багато неформальних зустрічей з партнерами, конкурентами, він не бачив нічого незвичайного в тому, що при необхідності потрібно “ближче” познайомитися для вирішення якогось питання. Марта на все це заплющувала очі.
Спочатку ми іноді обговорювали поведінку Данила, але потім подруга попросила не чіпати цієї теми: “Забезпечує мене, дітей, ми, як сир в маслі катаємось, все одно додому приходить, не піду я від нього!” На цьому наші дискусії з приводу пригод Данила закінчилися.
Те, що у чоловіка є інша жінка на постійній основі, і у них росте спільна дитина, Марта теж знала, вдаючи, що не в курсі. Данило теж не афішував це до певного часу, але одного разу прийшов не один, а з тією самою дівчинкою, яку йому подарувала ця дамочка.
– Давайте нарешті познайомимося! Це – Зорянка!
Мирослав та Анна, старші діти, розгублено дивилися на свою п’ятирічну сестру, і не знали, як повестися в цій ситуації. Потім зважили “за” і “проти”, зрозуміли, що відмова від спілкування з Зорянкою буде мати негативний вплив в матеріальному їх становищі, взяли дівчинку за руки, і повели дивитися мультики.
Марта спочатку розлютилася, але чоловік поставив їй умови:
– Або ж ти нормально сприймаєш мою дочку, або ж ми розлучаємося. Почнеш із того, що було одразу після університету і, швидше за все, з гуртожитку. Діти, як ти бачила, одразу зробили вибір!
Марта одразу охолонула:
– Добре, я нормально спілкуватимуся з дівчинкою, не переживай.
Цей діалог мені розповіла сама Зоряна. Я не витримала і обурилася:
– Він взагалі не зважає на твою думку, невже тобі не прикро, ти ж раніше завжди була така незалежна!
– Так, була… Напевно… Але я не збираюся знову ставати біднячкою і радіти “мівіні”. Зараз я можу собі дозволити майже все, ну а “пригоди” чоловіка – просто витрати, але дочка від цієї дівиці це вже перебір.
Марта так і залишилася на своїй думці. Тепер, крім щасливої дружини, їй потрібно ще й грати роль привітної (хто вона Зоряні?) тітоньки, не забувати привітати дівчинку зі святами, періодично залишати її на вихідних, поки чоловік із мамою Зоряни спілкуються вдвох.
Не життя, а “казка”…
Хіба ні?
Фото ілюстративне
