fbpx
життєві історії
Весь університет знає, колеги очі опускають при зустрічі зі мною. А в мене троє дітей і я сама їх не потягну… Будь вона неладна, ця його асистентка! Це вже перейшло всі межі

Ми з чоловіком разом 15 років, у нас троє дітей: дівчинка 12 років і семирічні двійнята, хлопчик і дівчинка. Обоє ми – викладачі одного столичного престижного вишу, не буду називати, якого саме. Чоловік вже професор.

Як я здогадуюся, він ніколи не був мені вірним. Але раніше я хоча б не знала відкрито про його походеньки.

Знаєте, бути покинутою дружиною зовсім не хочеться… Вся ця суспільна думка… Студенти, колеги, рідня…

Одним словом, терпіла я.

Але це вже перейшло всі межі. Рік тому він взяв собі нову асистентку. Дівчина гарненька, років на 17 за нього молодша. Сироїдка. І він тепер, уявіть, – теж! А до цього без котлет і кави з молоком не міг. Ну все? nепер тато собі сам у нас вдома готує, в нього окрема поличка під ті продукти в холодильнику.

Кругом вони – разом. В університеті, в командировках, на курсах, тренінгах, різних проектах… А мені говорить: це твоя чергова вигадка.

Та весь університет знає, колеги очі опускають при зустрічі зі мною. А в мене троє дітей і я сама їх не потягну… Будь вона неладна, ця його асистентка!

Я розповідаю дітям, який у них розумний і видатний татко (але батько він і справді хороший), а саме не живу, а існую.

Чи й собі на ліво піти? Знайти когось тут же, в нашому виші?.. Але мені чомусь цього не дозволяють зробити мої моральні принципи.

А від думок про розлучення я просто панікую: розподіл майна, кардинальні зміни, діти малі… Як ми це все пройдемо?

Передрук без згоди автора суворо заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook