Весілля було у нас скромне – тільки найближчі родичі. Ну і після ми почали жити з батьками Романа. Тут і почалася вся дивина. Минув тиждень нашого спільного проживання і свекруху ніби підмінили. Варвара Степанівна чіплялася до будь-яких дрібниць, говорила, що я нічого не вмію, що дві руки у мене ліві. Змушувала кожен день “видраювати” всю квартиру до блиску, а потім ще й почала називати мене селючкою і сказала, що я з її сином тільки через квадратні метри в області
Я і Роман познайомилися в університеті, де ми разом навчалися, та ще й в одній групі. Він мені відразу дуже сильно сподобався – чорне кучеряве волосся, зелені очі, високий, атлетичної статури. А як він сміявся – це щось неймовірне. Завжди був дуже ввічливий, ніжний. Мабуть, і я йому дуже сильно сподобалася. Адже не дарма ми стали зустрічатися.
Зустрічалися ми з Романом з першого по четвертий курс. А потім Роман запропонував стати його дружиною. Для цього потрібно познайомити мене батьками. Звичайно, я переживала, адже сама з села, а Роман хлопець міський, але мій улюблений запевнив мене, що батьки у нього дуже добрі і прописка не має значення.
І правда, коли я познайомилася з ними, мені вони здалися дуже милими. Романа татові ніби як я дуже навіть сподобалася. Але, щоб не збрехати, мама його якось дивно на мене дивилася часом, ніби я з космосу до них спустилася. Та я старалася відганяти від себе ці думки.
Весілля було у нас дуже скромне – тільки найближчі родичі. Ну і після весілля почали жити з батьками Романа. Тут і почалася вся дивина.
Минув тиждень нашого спільного проживання і свекруху ніби підмінили. Варвара Степанівна чіплялася до будь-яких дрібниць, говорила, що я нічого не вмію, що руки у мене ростуть не з того місця. Змушувала кожен день “видраювати” всю квартиру до блиску, а потім ще й почала називати мене біднячкою і сказала, що я з її сином тільки через квадратні метри в області.
Я й подумати не могла, що незабаром своє невдоволення вона почне висловлювати і Роману теж. Що не день – суперечка. Я ще й при надії. Свекруха хоче, щоб ми з’їхали, адже я її дратую, але з’їжджати нам немає куди. Тим більше зараз, коли я ношу під серцем дитину. Я вже й не знаю, що мені робити.
Скажіть, як достукатися до її серця? Невже вона не хоче побачити і жити з власною, і поки єдиною, онучкою чи онуком?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
