Весілля в Олесі та Ярослава було сільське, пишне, та яскраве. Наречений світився від щастя. Ще б пак, увірвав найгарнішу дівчину їхнього потоку. А ось сама наречена ледь приховувала сльози. Для Олесі цей день був початком чогось темного, незвіданого і не дуже хорошого. А могло б цього не бути. Якби в той вечір вона думала головою. Термін вже був “видний”.
Вони одружилися весною, дивний заучка Ярослав, який навчався на четвертому курсі і трохи грубувата і різка Олеся. Ох, і весілля у них було, гуділи всім селом. І якщо для Ярослава це був найкращий день його життя, адже він одружився з найкрасивішою дівчиною університету, для Олесі це був повний провал. Але діватися не було куди. На четвертому курсі Олеся дізналася, що чекає дитину від Ярослава, термін був уже пристойний.
Ось і вирішили відгуляти весілля, а потім звістка про дитину була цілком нормальною. І хоч Олеся була дуже сумно, десь у глибині душі вона намагалася переконати себе, що “стерпитися і злюбитися”, адже любов може прийти потім, коли вона відчує, що життя з тим, хто її любить, не таке й погане. З іншого боку, у голові гули думки — і навіщо я з ним зв’язалася. І чому того вечора не думала головою. Так була б вільною досі, гуляла б із подругами і вийшла б заміж за того, від кого просто крутиться голова. Але можливості щось змінити більше не було, тому молодим людям довелося змиритися.
Роки минали, у пари з’явилася донечка, дуже схожа на Олесю. Сусідки у селі всі казали, що Ярославу пощастило — і дружина красуня, і дочка теж. Треба так. А Ярослав пишався. З моменту їхнього одруження минуло вже 12 років, а любов у серці у Олесі так і не з’явилася до чоловіка.
Так, вона його поважала, він їй близький був як брат, як родич, таки проведені разом роки життя зближують. Але як чоловік він їй близький не був. Ярослав тим часом намагався завжди ігнорувати кожну думку, яка час від часу закралася в його голову, коли вкотре Олеся не хотіла його обіймати або йшла спати на диван.
Він дружину свою дуже любив і вірив, що попри все, вона його теж любить. А що ще важливіше, вона завжди буде йому вірна. Та тільки мрії та надії Ярослава не мали нічого спільного з реальністю.
На роботі у Олесі рік тому з’явився новий співробітник, на ім’я Валера. Валера чоловік дуже помітний, той ще красень. А який неймовірний шлейф парфумів від нього тягнувся — всі колеги раз у раз, тільки те й робили, що насолоджувалися ароматом.
Та й жінки заміжні, мріяли, щоб Валера їм хоч усміхнувся. Але Валері сподобалася Олеся, що зовсім не дивно. Гарних людей приваблюють красиві. Ну а Олесі сподобався Валера. Все почалося з безглуздого жарту, коли Валера спробував якось підкотити до Олесі, але не вийшло.
Проте дівчина вдала, що їй смішно. Ну а потім усе закрутилося. Олеся стала постійно пропадати на роботі, говорити Ярославу не правду про те, що їй треба поїхати кудись у відрядження. А Ярослав, бідолаха, вірив. Адже Олеся не змогла б “наставити йому роги”.
Йому було до душі – “нічого не бачити”. Але чи це вартувало того? Чи варто заплющувати очі на очевидну брехню своєї половинки?
Що скажете?
Фото ілюстративне
