Весільні столи в найкращому ресторані накриті, гості з величезними букетами були вже на підході, лише мені чомусь того дня було не весело. З Мироном ми познайомились більше року тому. Для нього це вже другий шлюб. З самого ранку підвів візажист, потім сукня не так сіла, хоча на примірці було все ідеально. – Не твоє, – гомоніло в голові. – Але як? Чому? Що тепер робити?
Весільний макіяж вийшов якимось недоладним і нагадував чисте безумство, але це було не найгірше. Найгіршим було усвідомлення того, що вона зовсім, зовсім не хоче виходити заміж. Софія передумала.
В голові миготіли тисячі думок, вона дивилася на гостей, які вже збиралися біля входу в ресторан, чула, як рівно в метрі від неї з кимось щебетала її подруга, і здавалося, що відступати вже нікуди.
Софія бачила, як вже привезли величезний багатоповерховий торт, на який вони з Мироном збирали пів року, а в голові у неї була тільки одна думка – не хочу, не примушуйте мене, не моє і крапка!
Софія вийшла і подивилася в зал, заставлений довгими святковими столами, які вже були засервіровані.
Передвесільна метушня сильно нервувала її, і Софія зрозуміла, бігти треба прямо зараз. Бігти не оглядаючись.
Вона подумала, що треба все пояснити Мирону, його мамі, своїй мамі, всім гостям, але зрозуміла, що сил на це у неї просто не вистачить. Адже вони неодмінно почнуть її відмовляти, посипляться звинувачення.
Софія подивилася на скляні двері, і відчула, що зараз помчить звідси, заскочить в автівку і поїде світ за очі. А потім будь що буде.
Зрештою, на дворі двадцять перше століття, і всі звикли до інформаційних сюрпризів. Але як тільки вона вирішила йти, то побачила, як на неї з-за рогу дивиться її Мирон.
– Тільки не зупиняй мене, – подумки вона сказала йому, піймавши його погляд. Він попрямував до неї, і з кожним кроком його вона розуміла, що з ним щось не так.
У Мирона був вигляд, ніби він ось-ось заплаче. Він опустив голову і тихо, ледь чутно, як ніби у нього зовсім не було сил, сказав:
– Я передумав.
Софія навіть не повірила своїм вухам. Тому спочатку трохи оторопіла, але потім швидко прийшла в себе.
– Я теж, – тремтячим від хвилювання голосом, сказала Софія.
– Біжимо, – додала вона, міцно взявши його за руку.
І вони побігли, розуміючи, як важливо бути чесним один з одним.
І нехай весь світ зачекає.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
