fbpx
життєві історії
Весною у чоловіка якраз була відпустка. Ми й вирішили поїхати на дачу, щоб підготувати город до посадки. Та й поприбирати потрібно було, дерева побілити, хату провітрити. Як-не-як, ми всю зиму там не були. Під’їхавши до паркану я нічого дивного не побачила. Та увійшовши до будинку, деякі речі мене здивували. В ту ж мить ми направились до сусіда, який мав пильнувати дачу. Двері відкрила незнайомка

Весною у чоловіка якраз була відпустка. Ми й вирішили поїхати на дачу, щоб підготувати город до посадки. Та й поприбирати потрібно було, дерева побілити, хату провітрити. Як-не-як, ми всю зиму там не були. Під’їхавши до паркану я нічого дивного не побачила. Та увійшовши до будинку, деякі речі мене здивували. В ту ж мить ми направились до сусіда, який мав пильнувати дачу. Двері відкрила незнайомка.

У нас із чоловіком є ​​дачний будиночок. Ну, як у всіх. Взимку ми там не живемо — дорога погана, та й нема чого…

Ось настала весна, вже квітень був. Необхідно поприбирати там все, вивезти сміття, оглянути усе. І тут ми дивимося — хтось у хаті жив, поки нас не було. Ми були вкрай здивовані, бо красти там нема чого. Нічого цінного ми не залишаємо на зиму. Та й двері були замкнені. На ключ. І чисто все у домі. Хоча валяються якісь дитячі речі. Іграшки були. І вони точно не наші.

Ми вирішили навідатися до сусіда – ключі ми віддавали йому про всяк випадок. Тому пішли прямісінько до нього.

З сусідами ми дружимо. Жодних конфліктів ніколи не було. Ми допомагаємо один одному. А ключі ми вирішили залишити, щоб він доглядав. Ми тут рідко буваємо. А він завжди мешкає.

Двері будинку Степана нам відчинила незнайомка. Це було як мінімум дивно — адже сусід розлучений і ні з ким не співмешкає.

Пані спитала, кого ми шукаємо і покликала Степана. Він усміхаючись виходить до нас на ґанок. Я одразу ж зрозуміла, що гостювала у нас вона. Адже раніше ми з нею не зустрічалися.

– З чого ти взяв, що можеш заходити до нас у дім? – Вирішила я відразу ж перейти в наступ.

– Ну, а що тут такого? Адже ви будинком не користуєтеся в зимовий час. Я дозволив сестрі з її сім’єю пожити у вас небагато. Вони не з вулиці люди. Так склалося, що вони залишилися без даху над головою і їм не було де жити. Ось я допоміг їм. — зважаючи на тон, з яким він усе це говорив, докори його совісті анітрохи не мучили.

Тоді твої родичі мусять нам заплатити. За опалювальні прилади, світло, газ. У результаті вісім тисяч виходить.

Сусід скривив обличчя і сказав, що нам ніхто не заплатить. І просто розвернувся, пішов, зачинив двері. Тільки нас такий стан справ не влаштовував. Адже річ навіть не в сумі — заради цих грошей витрачати свої нерви не хотілося. Лише закон на нашому боці. І сусід все розсудить.

Доказів ми не мали, що рідні сусіди жили у нас у будинку. Тільки в нашому рукаві були козирі — ми мали деякі відомості про сусіда і вирішили “віддати” йому по-своєму. Кілька років тому він вирішив замінити паркан і злегка привласнив прилеглу територію. Десь так метрів два. За законом він це не оформлював, бо ділянка нікому не належала — вулична. Але ж це порушення!

Ми пішли до земельного інспектора і вже за кілька днів справі дали хід. У результаті Степан переробляв свій паркан. А це чимала сума. Адже це складніше, ніж звести новий. Звичайно ж, сусід засмутився таким станом справ.

З того часу він з нами навіть не вітається. Ми забрали у нього ключі та поміняли замки. Знатиме на майбутнє, як розпоряджатися чужим майном.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!