З Петром я познайомилася на роботі, ми майже одночасно влаштувалися у фірму.
Не буду приховувати, мені хлопець сподобався. Петро завжди був спортивним, і багато займався спортом. Якось після роботи Петро запросив мене на побачення.
Ми добре посиділи, єдине, що дивно було мені, це розділений рахунок опісля. Але я якось не звернула на це увагу. Петро вміло проявляв знаки уваги, то квіти, то солодощі. Одного разу ми знову пішли в кафе.
З якогось дива Петро почав обговорювати сусідню жінку, яка мала багатенько так зайвої ваги.
Хлопець засуджував незнайому йому людину, і почав порівнювати мене з нею. В той час я була дуже стрункою, що неймовірно подобалося Петру.
– Ми з тобою гарна пара, – якось сказав Петро. – Треба нам одружитися.
Я з очима повними непорозуміння подивилася на хлопця.
– Хіба так роблять пропозицію руки й серця? – запитала я.
– Я двічі повторювати не буду, – відповів Петро. – Думай швидше.
Звісно я хотіла романтичної пропозиції, каблучку, до того ж, я була в нього закохана.
Хоч в мене і були сумніви, адже ми зустрічалися всього лише два місяці, але я подумала, що Петро на перший погляд не поганий.
Напевно саме тому я і погодилася. Я думала, що ми будемо мати час аби наскладати на весілля самотужки, але Петро позичив значну суму в батьків і ми дуже швидко почали планувати весілля.
Звісно святкування було чудовим, а після весілля ми переїхали до мене. Я жила в орендованій однокімнатній квартирі.
Перше, що сказав Петро, як перейшов поріг хати це: “Я думав це твоя власна квартира”
Я здивувалася, але пропустила це крізь вуха. Справжньою несподіванкою стало для мене те, що в чоловіка було в разів майже два більше одягу ніж у мене.
Тож я подумала, що частину можна повісити на вішалки, а решта залишити у валізі.
Я простягнула вішалки Петру, а той дуже обурено на мене подивився і сказав: “А ти мені дружина, чи хто?! У тата цим мама займалася”.
В мене в сім’ї менший брат сам таким займався, тож я не побачила потреби цього робити і після невеличкої суперечки Петро сам вішав свої речі з невдоволеним обличчям.
Я була хорошою хазяйкою, можна сказати ідеальною. Смачна та свіжа їжа, чиста квартира… Що ще потрібно?
Жили дружно, якщо не рахувати, що Петро іноді чіплявся через дрібниці. Але це було не часто.
Через рік після весілля не стало мого дідуся й бабусі по матері. Пішли якось одразу, один за одним. Я дуже важко пережила цей час, але прийшлося цей сум відкласти, бо виявилося, що я при надії.
Петро зрадів, коли дізнався про цікавий стан.
Квартира ж дідуся і бабусі в спадок перейшла мені. Петро і квартирі дуже зрадів. Набридла йому маленька орендована. Речі не влазять. Ремонт зробили швидко. Залишилося купити лише меблі.
– Я вибиратиму меблі в кімнати, а ти в кухню й дитячу, – сказав Петро.
Невдовзі з’ясувалося, що шафи не дуже якісні, чоловік заощадив на них. Так само і на ліжку, і на дивані. Я це зрозуміла майже одразу, але нічого не сказала. Сплатив Петро усе сам. А я лише за кухню та дитячу. Щоправда, у мене вийшло дорожче, але це того вартувало.
І ось він, довгоочікуваний приїзд з немовлям на руках у свою квартиру.
Наступного дня після приїду Петро до мене заговорив: “Ти подивися на себе в дзеркало. Підійди й подивися. Пора б тобі зайнятися своєю фігурою.”
– Ти чого? Нас тільки-тільки виписали! – відповіла я, дивлячись на чоловіка. – Що ти від мене хочеш?
Мені така дружина не потрібна, – сказав Петро. – Роби щось. Вийти кудись з тобою соромно. Подивися на мою маму. Їй 50 буде, а вона струнка, он яка.
Одразу після виписки чоловік почав мене критикувати за мою фігуру. Петро завжди зверхньо ставився до людей з лишньою вагою, але я ніколи не думала, що це буде стосуватися мене.
Чоловік навіть почав мене порівнювати зі своєю матір’ю, яка хоч і струнка, але останній раз дитину виношувала майже двадцять п’ять років тому.
Петро сказав, що якщо я нічого з собою не зроблю, то він більше нікуди зі мною не вийде, адже йому за мене соромно.
І ось що мені робити? В мене і так багато клопотів, дитина маленька, а тут ще й чоловік хоче хорошу фігуру…
Автор – АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube“
Недавні записи
- Вже було назначено дату весілля, ми з Лесею вирішили побратися 25 листопада. І раптом батько запрошує мене в ресторан на вечерю, сказав, аби я прийшов сам для серйозної розмови. Виявляється, в моїй родині є таємниця. І як тепер бути – я не знаю. Батько хоче вписати його у спадок
- Коли всі гості розійшлися до мене на кухню зайшла свекруха і давай усіх наших друзів хвалити, а ось на мене “болото лити”. – Ти себе взагалі в сукні хоч іноді бачиш? Ти ж жінка! Та на Маринку любо глянути! – З того моменту зчинилась “буря”. Навіть не знаю, чим би все це закінчилось, якби не втрутився чоловік. Тепер Олена Василівна чекає від нас вибачень. – Ну-ну, побачимо ще, до кого ви звернетесь, коли потрібно буде з Вікусею посидіти!
- В неділю мама нас усіх запросила до себе на піцу. Ми сиділи, багато розмовляли, але згодом я помітила одну “цікавинку”. Річ у тім, що мама ставитися до моєї доньки так, як ставилася до мене в дитинстві. – Любі мої, ходіть сюди з книжечкою і по черзі покажете мені, як ви читаєте!, – сказала вона моїм племінникам. – Розумнички! Ви заслуговуєте на гарні подарунки від Миколайка, – сказала вона їм. А моєї Емілії для неї ніби й не існувало, хоча в тої чимало талантів!
- Коли чоловік вже був лежачий, наша дочка єдине чим допомогла, так це купила ортопедичний матрац. При першій же можливості Леся наголошувала на його ціні. Грошима на лікування скидалися всі, окрім рідних дітей, але я мовчала. І ось вже який час, як мого Гриші не стало. Матрац цей чищенню не піддавався, тому я його відправила на горище. І ось коли я Лесі пожалілася на спину, та мені сказала його зняти і лягати спати. Певне таких дітей, як в мене, ні в кого нема. Сльози так і линуть через обіду!
- Поки мама ходила з Дмитром Павловичем на каву, чи в театр і кожен платив сам за себе, я була спокійна. Але місяць тому моя майже сімдесятилітня мама вмовила “коханого” поїхати на екскурсію до Польщі. Той грошей не мав, і мама не придумала нічого кращого, ніж оплатити тур самостійно. Брат просто сміється, і каже дати мамі спокій, але я бачу, як той чоловік її просто використовує. Коли вона залишиться без копійки, хто її доглядатиме?