fbpx
життєві історії
Від першого чоловіка я пішла через його спосіб життя. Ще й свекруха постійно лізла порядки наводити, бо жили в її будинку. З другим розлучилися через його ревнощі. Це було просто не можливо! Зараз мені 47, я зустрічаюся одразу з двома, вони одружені, але мене це не хвилює. Я щаслива

Від першого чоловіка я пішла через його спосіб життя. Прожили ми 10 років, а потім я забрала доньку й пішла на свою квартиру, яку вже до того часу купила й облаштувала.

Так, перший чоловік багато мені дав. На той час, що ми одружилися, мені було 25, йому – 33, він вже мав свій стабільний бізнес. Мені він допоміг втілити у життя свою мрію – стати незалежним приватним юристом. Він на початку оплачував мені оренду, направляв до мене клієнтів. Ну а потім вже я сама стала на ноги, своїм розумом почала нормально заробляти.

Придбала квартиру, щоб дочці на майбутнє була. Але так вийшло, що сама з дитиною переїхала на неї.

Тому що чоловік дуже любив пиво, компанію своїх друзів, і всі вихідні, свята не з нами, а – на полювання, в сауну, на більярд… Не буду переповідати, багато чого всього було за десять років, і хорошого, і поганого. Ще й свекруха постійно лізла порядки наводити, бо ми жили в будинку, оформленому на неї.

Врешті решт я не витримала. Розлучення, переїзд, два роки відновлення й життя холостячки, а потім – нове кохання, заміжжя, друга дитинка, хлопчик.

В мене двоє чудових дітей, донечка й син. Дочка вже доросла і зовсім самостійна, сину зараз дев’ять років, адже народила я його у 38 майже. Дуже вдячна Богу за дітей, вони в мене прекрасні!

Але й з другим чоловіком ми розлучилися. Через його ревнощі. Це було просто не можливо! Тільки той, хто жив зі справжнім патологічним ревнивцем мене зрозуміє.

Прогулятися, якщо без нього – тільки без макіяжу, не в одежі, яка по мені, а в якихось «мішках», з подругами нікуди не можна, зі знайомими чоловіками спілкуватися – тим паче, а в мене ж робота пов’язана з дуже різними людьми, буває, що й квіти чоловіки-клієнти дарують, чи шампанське. Я ж не робила з цього таємниці, все приносила додому! Перевіряв мої телефони, переписки в соцмережах…

Два роки тому ми розійшлися.

І нарешті я відчула себе по-справжньому щасливою! Вільною, незалежною, самодостатньою, відносно заможною. Значить така моя доля – бути самій.

Але я, по суті, не сама.

Можете мене засуджувати, але зараз, у 47, я зустрічаюся одразу з двома чудовими, цікавими чоловіками, які раніше були просто моїми добрими друзями, але яких я тепер підпустила ближче.

Звісно, вони один про одного не знають, а крім того, вони одружені. Та мене це не хвилює.

Я щаслива. Ми бачимося далеко не кожного дня, кожен з них дуже дорогий мені.

Наші побачення – це завжди свято: ресторани, кіно, невеличкі подорожі, моя квартира, цікаві розмови, романтика…

Я нікому нічого не винна, живу своїм справжнім наповненим життям, і це – головне.

Автор – Олена К.

Спеціально для Ibilingua.com.

Передрук без згоди автора суворо заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page

facebook