Нещодавно дочка мені заявила, що їй соромно за мене перед чоловіком і його батьками. Мовляв, вони їм допомагають, подарунки хороші дарують, а від мене нічого не дочекаєшся. А що я можу зробити? У сватів свій бізнес, а я звичайна пенсіонерка, у мене пенсія менша за три тисячі гривень.
– Від тебе немає ніякої допомоги, допомагають тільки батьки Андрія, соромно вже! – докоряє мені Тетянка.
Дочку я народила по тим рокам неймовірно пізно – мені вже 43 роки було. Ми з чоловіком вже не чекали дитини, тому що лікарі розводили руками і казали “не судилося”. Звичайно, Тетянку ми балували, а як інакше? Не дочка – світло наше у віконці. Все для неї, все їй.
Що я, що чоловік, працювали на двох роботах, оскільки з зарплатою тоді було сутужно, а дочку хотілося і нагодувати смачненько, і одягнути добре, у якісне вбрання. Чоловік такої гонки не витримав і в п’ятдесят років його не стало. А я продовжувала тягнути сім’ю.
Танюша росла дівчинкою доброю, гарною. Допомагала мені вдома, концертів мені не влаштовувала з приводу одягу, вчилася добре. Я з нею проблем навіть в підлітковому віці не знала. Жадібною вона ніколи не була, заздрісною теж, вимог космічних не мала.
Хотіла поступати на перекладача вчитися, але там тоді такий конкурс був, що безкоштовно вона не пройшла, а на оплату навчання у нас просто не було грошей. Вона тоді вирішила вступати до педагогічного. Там конкурсу майже не було.
Під час навчання з хлопчиками у неї не складалося. Серед однокурсників майже суціль дівчата, а на дискотеки і вечірки вона особливо не ходила. Зате влаштувалася підробляти в магазин продавцем. Там з майбутнім чоловіком Андрієм і познайомилася.
Вова залицявся дуже красиво, кошти йому дозволяли, батьки у зятя молодші за мене і тримають свій невеликий бізнес. На хліб з маслом і ікоркою вистачає. Дочка, якій раніше ніхто таких знаків уваги не приділяв, просто розтанула. Вони швидко з’їхалися, пожили півроку, а потім справили весілля.
Я на торжество не потрапила, бо раптово опинилася в лікарні. Стабілізували, але лікарям дуже вже не сподобалася кардіограма, тому я там пролежала ще майже два тижні. Якраз в цей період весілля дочки і відбулося. Таня заїжджала до мене, привозила фрукти, скаржилася, що без мене на весіллі не те буде, а я її заспокоювала.
Коли я одужала, то довелося йти зі всіх робіт. Але мені самій не так вже й багато треба, пенсії цілком вистачало. У 66 років вже не до нарядів і вишукувань. Звичайно, допомагати дочці я вже не могла, але і з неї допомоги не тягнула. Молодим завжди потрібніше.
Зате свати на подарунки не скупилися! На весілля сину подарували квартиру, допомагають з ремонтом, на подорожі грошей підкидають. Діти теж, звичайно, не ледарюють, заробляють свою копійчину.
Я теж намагалася дарувати гарні подарунки на новий рік або день народження. На останній день народження зятя я подарувала йому хороші шкіряні рукавички на натуральному хутрі. А Тетянці на новий рік срібний комплект – сережки і кулон. Звичайно, з подарунками сватів не порівняти, але я і не гналася за ними, занадто вже сили нерівні.
Коли Андрій надумав будувати будинок, грошей теж дали свати. Я ж допомогти нічим не могла. У мене було відкладено сорок тисяч гривень, але що вони там – крапля в морі. Коли дочка прийшла питати з приводу грошей, я їй чесно сказала про свої можливості.
– Як же мене це втомило! – закотила очі Таня. – Ніякої від тебе допомоги. Ось свекри нам і квартиру подарували, на медовий місяць грошей дали, тепер будинок допомагають будувати. А від тебе ніякої допомоги, я як сирота! Мені вже перед чоловіком і його родиною незручно.
– Так ти порівняла – там у людей свій бізнес і мої три неповних тисячі пенсії. Та й молодші вони мене набагато, сил побільше вам допомагати. А я на пенсію живу, мені вже сімдесят скоро. Можу тобі віддати ті сорок тисяч, забирай, не шкода, для тебе і збирала.
Тетянка тільки роздратовано сказала, що ці гроші погоди не зроблять, тільки курей смішити. З тим і пішла. Ось уже два тижні не дзвонить, на мої повідомлення відповідає коротко і сухо.
Я б влаштувалася на роботу, тільки хто мене в такому віці візьме вже куди? Та якщо візьмуть, то якоюсь прибиральницею за копійки. А сили в мене вже не ті.
Не розумію, як моя дівчинка так швидко перетворилася в таку корисливу собу, яка все грошима міряє і якій за матір соромно… Гірко. не пройшла дочка перевірку великими грошима або її свати так налаштували, не знаю. Прикро, що без грошей я їй тепер і не потрібна, виходить. А вона ж у мене єдина радість, моя Тетянка.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
