Відколи не стало нашої мами, я все думаю про свою сестру. Гануся все життя прожила з нею під одним дахом. В неї нелегка доля: залишилася одна з двома дітками, та й зі здоров’ям справи кепські. По закону половину хати належить мені, але я не можу сказати сестрі йди, і шукай інше житло, бо будинок треба продати. Якесь замкнуте коло
Сьогоднішня історія буде про мою подругу, яку я дуже давно знаю. Звати її Оля.
Оля живе в Чернівцях, у неї сім’я: чоловік, дитина, іпотека, яка буде з ними ще років десять. Подружжя обидва працюють з ранку до вечора, щоб швидше розплатитися. З сином-другокласником їм просто колосально допомагає свекруха. Відвести, привести, нагодувати обідом-вечерею, позайматися – це все на ній.
З понеділка по п’ятницю в навчальний час свекруха живе у них, тому що кожен день через все місто не наїздишся, на канікули бере онука на дачу. Свекрусі, звичайно, пам’ятник треба поставити: такої бабусі, як вона, нині не знайдеш.
Не тільки з дитиною няньчиться, а й їжу готує, і будинок більш-менш в порядку підтримує. Оля приїжджає з роботи пізно, сил уже ні на що не залишається. Чоловік теж “горбатиться” на двох роботах.
Втім, Оля не скаржиться, вважає, що живуть вони добре. Ну подумаєш – без відпусток і ресторанів, це не біда. Ось через кілька років розплатяться за квартиру, тоді все буде. А зараз потрібно всім потерпіти…
Кілька місяців тому у Олі раптово пішла з життя мати. Просто лягла спати і не прокинулася. У маминій квартирі живе зараз сестра Олі з двома дітьми, вдова. Переїхала до матері після відходу чоловіка кілька років тому.
Оля сестру дуже шкодує: у житті їй не щастить. Грошей вічно не вистачає, на роботі то недоплатять, то скоротять. У сина перехідний вік, вчиться погано. Дочка в початковій школі, раніше за нею бабуся доглядала, а ось що буде тепер… Ще й здоров’я не дуже: спина болить, ще там щось до купи…
– Ну не на вулицю ж їх виганяти! – каже мені Оля. – Куди вона з двома дітьми? В кімнату в комуналці?.. Сама ніколи собі квартиру не купить… А ми не без даху над головою. І у мене ситуація куди краще. У мене і чоловік хороший, і свекруха допомагає, і дитина одна. Не буду я нічого ділити! Їм потрібніше…
– Ну ти даєш! – лаю я Ольгу. – Їй – потрібніше, а тобі? Ти працюєш на знос, дитини тижнями не бачиш, ходиш в одних джинсах взимку і влітку, підробітки хапаєш, поки сестриця твоя вдома сидить, себе шкодує? Чому ти не хочеш пожаліти себе і своїх близьких? Діли спадщину за законом!
– Мені простіше! – каже Ольга. – У мене чоловік є, дитина всього одна, свекруха допомагає … Я молодша і здоровіша сестри, вона з дитинства у нас слабка і хвороблива… А найголовніше – не хочу псувати відносини з сестрою! Адже ми з нею єдині близькі люди залишилися після відходу мами. Більше у нас нікого…
А я ось думаю: відмова від спадщини на користь тих, кому “потрібніше” – це правильно? Ольга – молодець?
Чи таки треба було ділити спадщину за законом, без сентиментів, думати про себе і свою дитину насамперед? Були б це якісь дрібниці, непомітні в сімейному бюджеті – ну, тоді можна було допомогти нещасній сестрі.
А так – дурість, та й годі. І невпевненість в собі: боязнь відстояти свої права, посваритися з рідною людиною.
Фото ілюстративне – freepik
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
