Відколи почалась, брат, не соромлячись, кожного дня веде свої п’ятьох дітей і дружину до мами на обід чи вечерю. Діти, наче саранча, спустошують весь холодильник, а мама просто мовчить, оскільки це її внуки. Після того, як вона мені зателефонувала вся в сльозах, я не витримала
Мама нас з братом виростила, можна сказати, одна. Жили ми в селі, мали невеличку господарку.
Поки мама могла, то тримали і курей і гусей і навіть корівчину. Але коли мама занедужала, були проблеми з серцем, то вирішили всього господарства позбутися, оскільки допомоги від нас з Олегом великої не було – ми були студентами.
Тата ж не стало, коли нам було всього 8 і 10 років.
Мама не стала вдруге виходити заміж. Вона вирішила присвятити своє життя дітям. Вивчити, поставити на ноги.
Минали роки, ми подорослішали.
Я вивчилася на провізора, а ось брат так училище і не закінчив, пішов працювати спершу в СТО, автівки ремонтував, а потім на будову перейшов.
Першою заміж вискочила я. Чоловік був з іншої області, куди я й переїхала жити. Рік за роком у нас з’явилися два синочки.
Через три роки знайшов собі наречену і Олег. Дівчина була з сусіднього села, і відразу ж скажу, трішки “необтесана”.
Якось з допомогою батьків вони придбали в нашому селі старенький будиночок, і стали жити-поживати і дітей наживати. Так-так, саме дітей, оскільки на даний час їх в них вже п’ятеро. Три хлопчики та дві дівчинки.
Живуть дуже бідно. Заробляє лише Олег, ну і на дітей там якісь гроші держава дає.
Але їм то можливо й вистачило, та у невістки Люсі така дивна звичка, що як тільки появляються в руках гроші, вона має їх всіх “позбутися”.
Купляється тоді все, від ковбаси салямі до ікри. Переважно вони тратять гроші на – делікатеси.
Я якось приїхала їх провідати, то навіть пачки макаронів чи рису в домі не було.
– Біжи Васильку в магазин, і купи!
Мене це так здивувало. Повна хата дітей, а елементарних продуктів немає. Зате на столі красувався – ананас і обгортка від дорогого сиру, який навіть я собі не купую, оскільки шкода грошей…
І ось коли почалась в Україні, з роботою стало геть кепсько, вони стали все частіше на обід, чи вечерю навідуватися до нашої мами.
Вона жінка скромна, ну скільки тої пенсії. Я чим можу їй допомагаю. А ось Олег мало того, що навіть гривні їй не дає, так він ще й всю сім’ю волоче кожен день, щоб поїсти чогось гарячого і смачного.
Мама мені телефонує і ледь не в сльозах каже, що онуки забігли в хату, відразу ж холодильник відкрили, і всі запаси на тиждень-два – з’їли.
Тепер мама кожного дня повинна наготувати на сімох людей, ну і вона восьма.
Ну добре, хоч харчами не перебирають, їдять все що мама наготує.
Але ж це не вихід. Я вважаю це ненормальним.
Я вже і Олегу телефонувала. Якось легенько, щоб не образити, просила не приходити до мами, але він все наче крізь вуха пропускає. Йому так вигідно, і нічого з цим не поробиш.
Мене це також напружує, оскільки я мамі пересилаю гроші а вона тратить їх не на себе, а на онуків і невістку.
Люся сама працювати не хоче. Вона звикла з декрету в декрет йти, яка там робота може бути.
Мама сама Олегу нічого не може сказати, оскільки розуміє, що, з фінансами трудно, але ж так жити також не вихід. Та й не зручно їй рідних людей “прогнати” з домівки.
Що скажете дорогі читачі?
Як вийти з цієї заплутаної ситуації?
Як донести до брата інформацію, яку він навідріз відмовляється чути?
Фото ілюстративне спеціально для – ibilingua
Передрук без посилання на ibilingua – заборонений!
