fbpx

Відколи син почав жити окремо, я стала до нього двічі на тиждень навідуватися, щоб прибрати, наготувати, випрати. І ви знаєте, зробила Кирилу ведмежу послугу. Я завжди його жаліла, по дому нічого не заставляла робити. Так все продовжується й до сьогодні. Я з роками не молодію, але син цього розуміти не хоче. В понеділок мені стало не добре. Я зателефонувала, і попросила допомогу. Кирило мені так відповів, що до сьогодні оговтатися не можу

Відколи син почав жити окремо, я стала до нього двічі на тиждень навідуватися, щоб прибрати, наготувати, випрати. І ви знаєте, зробила Кирилу ведмежу послугу. Я завжди його жаліла, по дому нічого не заставляла робити. Так все продовжується й до сьогодні. Я з роками не молодію, але син цього розуміти не хоче. В понеділок мені стало не добре. Я зателефонувала, і попросила допомогу. Кирило мені так відповів, що до сьогодні оговтатися не можу.

Мабуть, надто сильно я свого сина в дитинстві залюбила. А інакше як пояснити, що у свої 27 років він хоч і живе один, але все ще не може себе обслужити у побутових питаннях самостійно.

Справа в тому, що Кирила я привела на світ, коли мені було 28. У мене був маленький роман з одним чоловіком, тому він поїхав у своє місто, а я дізналася, що чекаю дитину. Вирішила, що стану мамою і виховаю дитя одна, все ж таки на той час 28 років мені було – вже не молода, та й де я зустріла б хорошого чоловіка, щоб вийти заміж.

У цьому віці всі чоловіки були або одружені, або неодружені, у яких не зрозумій що в голові. Тому Кирила я виховувала сама, хоч як моя мама не змушувала мене знайти хоч когось, я не хотіла, щоб чужий чоловік виховував мою дитину. Та й жилося мені без чоловіка непогано. Працювала на виробництві, вдома завжди була їжа, а зарплати нам якось вистачало на одяг та комунальні послуги. Ось так я, по суті, присвятила своє життя вихованню сина.

Кирило теж ріс хлопчиком добрим, добре вчився, від роботи по дому, звичайно, я його вберегла. Думала, а навіщо йому треба в такому віці. Хай краще за книжками сидить, вчиться.

У 23 роки, коли син закінчив університет, він нарешті вирішив з’їхати від мене, винайняв квартиру і почав жити сам. Я вже думала, що він стане самостійним, буде сам прати, готувати, купувати що потрібно. Все-таки дорослий чоловік і сім’ю скоро створюватиме, але якось Кирило з цим усім не поспішав. І ось який результат того, що я сина оберігала від побутових питань у дитинстві.

Зараз синові 27 років і він взагалі нічого вдома зробити сам не може. Двічі на тиждень я до нього приїжджаю, прибираю всю квартиру, перу одяг, а також готую їжу. Якщо Кирилу їжі мало, він приїжджає до мене, щоб взяти собі щось готове. І я, чесно кажучи, дуже втомилася від цього. Він уже не маленька дитина, та й хто захоче бути його дружиною. Зараз дівчата віддають перевагу хлопцям, які не тільки на роботу ходять, але ще й по дому роблять справи, допомагають у прибиранні та приготуванні. А що мій Кирило, якщо він навіть яйце зварити не вміє?

Нещодавно мені було дуже погано, я не змогла поїхати до нього у вихідні. Зателефонувала, попросила поїхати в аптеку, купити мені деякі препарати, на що син відповів, що він зайнятий і щоб лікаря на дім викликала в такому разі. Тобто я для нього ніколи не зайнята вареники ліпити, картоплю тушити з м’ясом, а він зайнятий.

Більше йому ні в чому не допомагатиму, а то став криворуким. Вчора дзвонив мені, хвалився, що сам прибрав квартиру, приготував якусь їжу і навіть виправ постіль. Треба ж, може, просто не завжди хоче, адже легше, щоб хтось зробив роботу за нього.

Так що ніколи не шкодуйте дітей, нехай допомагають по дому.

Фото ілюстративне

You cannot copy content of this page