fbpx
життєві історії
Відкрилося все абсолютно випадково, Костя навіть перед фактами не хотів спочатку визнаватися, і зараз нікуди не йде. А вибачатися навіть не намагається, ще й виставив все так, ніби це я винна, – його не цінувала

Я тиждень тому дізналася, що мені чоловік зраджує. Одружені ми вже 20 років, обом по 42 роки, двоє дітей. Сказати, що я здивована – нічого не сказати.

Читала десь, що в зраді винні обидва. Може бути і так. І дзвіночки, напевно, були. Але я так свято вірила, що Костик не може мені зрадити, завжди говорив, що любить (зараз те, аналізуючи, я розумію, що це тільки слова були, на ділі не було любові, просто йому так було зручно). Але якщо щось не влаштовує – ну скажи про це.

Я, напевно, занадто добре ставилася до Костика, він практично нічого не хотів робити по дому, часто проводив час зі своїми друзями (як він говорив), а мені так хотілося всі ці роки від нього уваги – гукаю його куди-небудь удвох – а йому завжди не хочеться.

А я його завжди виправдовувала перед собою. Він часто напивався, міг мене в такому стані образити – не було у нього любові до мене, це зараз розумію. Ніколи не шкодував мене, не бачив, що мені важко все по дому робити, та ще й працювати на двох роботах, не хотів мені присвячувати в свої справи, постійно ніби його тягнуло з дому.

Відкрилося все абсолютно випадково, Костя навіть перед фактами не хотів спочатку визнаватися, і зараз нікуди не йде. А вибачатися навіть не намагається, ще й виставив все так, ніби це я винна, – його не цінувала. Може, він так і відчував, але я навпаки, завжди його у всьому підтримувала, допомогла йому освіту отримати, завжди дуже рада була коли ми вдвох, за собою стежила, мені навпаки мало було його уваги – він не міг не відчувати що я в ньому потребую.

Ми разом пережили важкі часи, двоє дітей були маленькі, коли він навчався і їхав на сесії, грошей тоді місяцями не давали, мої батьки далеко, крутилася я тоді, як могла. Та й зараз не тільки працюю, але і підробляю. Його намагалася ніколи не дорікати – але ж я жінка, мені так хотілося, та й зараз хочеться уваги, будь-то подарунок, та й просто – поговорити, посидіти поруч, відчути себе коханою, може іноді і зривалася, показувала своє невдоволення його неувагою. А він мені стільки наговорив – мало того, що зрадив, виявляється, він цінує мене, як гарну господиню, дружину, але живе зі мною, тому що йому зручно.

Зради випадкові (він так сказав), у нього нічого серйозного немає. А я так зрозуміла, що знайде когось краще за мене – відразу піде. Не можу навіть повірити у все це, як можна так, адже всі ці роки Костик говорив, що любить – виходить, просто тримав біля себе, як обслугу.

Я хочу сказати, що я стримана дуже людина, зовні всі думають, що у мене все відмінно, ніколи ні перед ким, в тому числі і перед ним, не показувала, що мені боляче або погано. А всі ці роки копалася в собі, ходила до фахівця, намагалася з’ясувати, що в мені не так, чому Кості дома погано.

Скільки у нього було проблем, то зі здоров’ям, то з роботою, я все кидала і бігла рятувати. А зараз мені погано, але мене ніхто рятувати не буде. І сама я ніяк не можу зараз себе врятувати. Головою розумію, що і жаліти в такому випадку не варто, на милування нема сил, але як серце заспокоїти?

Хіба можна так. Ну пішов би давно, сказав би чесно, що у нас нічого не виходить, тим більше я сама йому це пропонувала кілька разів після його образливих слів на мою адресу. Він же завжди просив вибачення, казав, що не потрібно його п’яного слухати, так і докотилося все до цього. Найголовніше, піти мені нікуди, родичі мої всі далеко, мене тут тримає робота, якщо все кинути – не зможу дітей вивчити, обидва навчаються в місті, ми живемо в маленькому селищі. Додому зараз не можу йти, Костя нікуди не збирається йти, я намагалася з ним по-доброму поговорити, каже: “Твої проблеми”.

На роботі затримуюся до останнього, що далі робити, не знаю. Зараз документи подала на розлучення, полегшення ніякого немає, відчуваю себе приниженою. Костя все життя, виходить, мене використовував, а я жила, як в тумані. Але ж могла б може зустріти людину, яка мене б полюбила. Я не перестала бути дбайливою, ніжною, за час шлюбу, багато хто говорить, що я виглядаю набагато молодше за свої роки, намагаюся одягатися зі смаком (хоч і не завжди можу собі дозволити наряди). Багато що вмію своїми руками – в’язати люблю, люблю бувати на природі, в компанії гарній, можу і в сценарії взяти участь, роль зіграти і костюм зшити.

Зараз, мені здається, вже нічого хорошого в моєму житті не буде, мені б тільки дітям допомогти освіту отримати, де жити мені і дітям після розлучення, не уявляю. Так прикро, так гірко, ніяк у мене не виходить через все це переступити, не можу нічим займатися. І хіба можна так цинічно зрадити, я його чекала весь час, нудьгувала, а він в цей час з іншого, шукає з ким йому буде краще…

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – odzakladov

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook