У 19 років я за вийшла заміж за Максима. Кохала його просто безмежно. Зустрічалися ми півроку, потім справили скромне весілля та почали жити у його батьків. Я тоді не розуміла, що зробила фатальну помилку.
Розповім про випадок, який перевернув моє життя.
У той час я працювала і вчилася, вдома з’являлася тільки щоб перевести дух: поспати кілька годин і перекусити. Вкотре після нічної зміни в таксі я повернулася додому. Відрізала собі шматок хліба та налила чаю. Настав час збиратися на навчання, так що я поспішала.
Свекруха Марта Василівна зі своєю дочкою мовчки косилися на мене, сидячи на кухні, навіть не привіталися. Тільки я була на своїй хвилі і не помітила їхніх кислих обличь.
У обох це був звичний вираз обличчя, варто мені було опинитися в полі зору. У свою чергу я намагалася жартувати, але потім зрозуміла, що мої жарти викликають тільки нотації. Причому всі невдоволення передавалися не мені напряму, а моєму чоловіку. Максим дивно на це реагував.
Взагалі, відколи ми побралися, все наче з ніг на голову перевернулося. Вже за два тижні спільного життя Максим почав став поводитися, як чужа людина. Думка матері та сестри виходила для нього на перше місце, а я в їхній родині була як п’яте колесо у возі.
Ці думки промайнули в моїй голові, коли я побачила незадоволені обличчя.
Коли я повернулася з університету, Максим був удома. Я здивувалася, бо він мав працювати цього дня у другу зміну. Я побачила, як вони з мамою та сестрою сиділи на кухні і щось обговорювали. Як тільки помітили мене, одразу замовкли.
Від цього видовища у мене почався сміх, я не могла зупинитися, з очей бризнули сльози. Потім почула свекруху:
– Ну що, домовилися? Бери, отже, кредит, – Максим швидко зібрався та пішов. Мене все відкрито ігнорували.
Я поцікавилася, навіщо сума грошей знадобилася так терміново. Я спитала не просто так, адже ми збиралися винаймати окреме житло.
Але Марта Василівна мені заявила:
– Шпалери вже старі, треба їх поміняти, та й ще багато чого оновити.
Через сльози я сказала, що ми з Максимом хотіли з’їхати і жити окремо від них своєю молодорю родиною.
Цього разу Марта Василівна слів не підбирала:
– Мовчи. Ти тут пусте місце.
Ця фраза визначила моє майбутнє у цьому будинку. Я зібрала свої речі та повернулася до мами.
За кілька років я зустріла чоловіка, від якого народила двох дітей. Взаємини з матір’ю Андрія склалися добре, ми живемо окремо, а свекруха підтримує мене у всьому.
Перший шлюб я згадую не часто. Та той період життя багато чого мене навчив. Я щаслива, що мама не стала мене дорікати і прийняла назад до рідного дому. Впевнена, що я вчинила правильно.
Не треба терпіти подібне на свою адресу. Людина завжди має вибір, головне – не перекладати відповідальність за своє життя та рішення на інших.
Всім мирних і щасливих Новорічних свят!
Передрук без посилання на ibilingua.com.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.
