Війна змінила наші життя й долі, анулювала прийняті в минулому рішення. Того дня мені зателефонував колишній чоловік Петро і попросився завітати в гості.
Усі мої родичі та знайомі тепер дивуються, як я могла вибачити колишнього чоловіка.
Петро пішов із сім’ї у найскладніший час, коли не платили зарплат, і жити не було на що. Діти ходили до школи, я працювала за копійки, моталася до батьків допомогти в селі, від них привозила продукти.
Я тягала сумки, а чоловік у цей час їхав у відрядження, працював на залізниці, до його обов’язків входив пошук фірм для співпраці. Так його покликали працювати в одну фірму, робота у тій же сфері.
у нас нарешті з’явилися гроші, жити полегшало, але через рік з невеликим чоловік заявив, що йде з родини. що більше мене не кохає. Потім я дізналася, що пішов він до молодшої жінки з двома маленькими дітьми.
Довго описувати всі ці випробування не буду, я дуже важко переживала наш розрив і розлучення. Петро, правда, допомагав грошима, крім алементів.
Донька після школи поїхала на роботу за кордон, я дуже переживала, зараз вона заміжня, живе у Швейцарії, дітей ще немає.
Молодший син теж має свою родину, живе в селі, зараз захищає Україну.
І ось нещодавно мені зателефонував колишній чоловік. Раніше ми з Петром не спілкувалися, нам це було ні до чого.
Чоловік сказав, що давно розлучений, переніс хворобу, ледве ходить, купив будинок за містом, є машина, запропонував жити разом, щоб займатися онуками.
І я погодилася на пропозицію колишнього чоловіка, бо вдвох зустрічати старість краще, та й не чужі ми одне одному люди. Тому ми з Петром знову разом, але живемо як сусіди. Він сам готує собі їжу, якщо не може, я варю і для нього, допомагаю йому в міру потреби.
Петро все оплачує, оскільки продовжує працювати через інтернет, віддалено. Онуки, діти сина, на всіх канікулах у нас, ми їх любимо.
Родичі мене засуджують, і я їх розумію, наше розлучення було у всіх на очах. Скільки біди завдав мені чоловік тоді, все перекреслив, але зараз так склалися обставини, що інших варіантів просто немає ні в нього, ні в мене.
Так і живемо, про минуле не говоримо, та й мало про що говоримо взагалі. Але мені все рівно так краще, ніж самій. Та й мої діти задоволені, що ми з батьком зійшлися й підтримуємо одне одного.
Передрук без посилання на ibilingua.com.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.
