– Віко, а що це таке біля ліжка у вас в каструлі?, – запитала я дочку, коли приїхала їй допомогти з близнятками, яким ще навіть пів рочку не виповнилося.
– Це таке собі ноу-хау від мого чоловіка, – відповіла дочка, а я на все це викотила очі.
Я тільки від дочки з Києва приїхала, бо і чоловік злиться, що я його одного у Вінниці залишила. Хоча мій Ігорко такий, що сам собі і їсти зварить і в квартирі прибере, але жінка має бути дома і все.
Але і дочці я була потрібна. Віка моя молода мамуся.
Квартира в мого зятя була, правда двокімнатна і не дуже велика. Я думаю з часом вони розширяться, бо дійнятка внесуть, а може і вже внесли, свої корективи в їх життя.
Лише коляска скільки місця займає, та й два ліжечка, два годувальні столики. Важко їм, але якось, з Божою допомогою все в них вийде, я в це вірю.
Мій зять має гарну роботу, а точніше бізнес, пов’язаний з продажом автівок.
Раніше вони багато подорожували і жили з Вікою в своє задоволення, ну а тепер, коли з’явилися діти, зять залишився жити як і жив, ну а моя дочка вся в материнстві.
Я б нічого не казала, бо розумію, що Віталик один працює, і сім’ю потрібно годувати і забезпечувати.
Місяць мене в них не було, бо і чоловік вимагав уваги. Повернулася я до Києва з Вінниці бо близнятка занедужали і Віка не справлялася. Це зрозуміло, бо двоє здорових діток це важко, а тут як не гарячка то носик не дихає.
Та обстановка в квартирі мене здивувала. Виявляється, Віталік почав на дітях економи, а сам як в ресторани ходив, так і продовжує ходити.
Такий висновок я зробила після того, як побачила в їх спальні каструлю з водою.
– Що це таке, Віко, – спантеличено запитала я.
– Це Віталик сказав, замість зволожувача повітря, бо нема чого на таке ще гроші тратити.
– Віко, в твого чоловіка годинник дорожчий за всі зволожувачі і тому подібне. Нехай на собі економить. Де твій Віталик вчора вечеряв? Ну звісно, в ресторані. Його ж гречка в писок коле.
Я не стрималася, бо моя дочка попри все і готує і чистоту в хаті тримає.
Лікарка порекомендувала, особливо в холодний період, коли включені батареї, купити зволожувач.
Але Віталик сказав, що каструля з водою це те саме.
– Колись, як ми з братом були малі, мама так робила і нічого, – каже мені зять.
Я не витримала, пішла в аптеку і купила той зволожувач за свої гроші. Мені шкода моїх онуків.
Тільки дивно що зять так себе почав поводити. Ніби й не молодий і готовий до батьківства.
Сам обклався дорогою технікою і аксесуарами, а дітям того зволожувача жаліє купити.
Як пояснити зятю, що на такому не економлять?
Автор – Карамелька
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
