– Вікторе, коли я наступний раз прийду, навчи, будь ласка, свою дружину готувати з врахуванням моїх смаків. Свекруха Марта Вадимівна відснула спочатку мій борщ, потім котлети, домашні ковбаски, ну і всю решту, в принципі, страв. Поїла тільки якийсь легенький салатик, але ж я її дуже чекала і готувалася до її приїзду. Вона приїхала з-за кордону вперше за п’ять років і ми ще в живу не бачилися, тільки по телефону. Відсунула вона все все через один єдиний інгредієнт

– Вікторе, коли я наступний раз прийду, навчи, будь ласка, свою дружину готувати з врахуванням моїх смаків.

Свекруха Марта Вадимівна відсунула спочатку мій борщ, потім котлети, домашні ковбаски, ну і всю решту, в принципі, страв. Поїла тільки якийсь легенький салатик, але ж я її дуже чекала і готувалася до її приїзду.

Вона приїхала з-за кордону вперше за п’ять років і ми ще в живу не бачилися, тільки по телефону. Відсунула вона все все через один єдиний інгредієнт. Та ще й сказала при мені сину, щоб я до наступного її візиту навчилася готувати саме за її смаком.

Вона поклала на стіл тисячу євро і пішла. Я до тих грошей і торкатися не хочу, нехай Вітя з ними робить, що хоче. І свекруху в гостях більше зустрічати не буду.

Тобто хоче вона, нехай приходить, але сама там собі щось готує або замовляє готове, або Вітя нехай для мами старається. Як виявилося, свекруха не їсть всього лише один інгредієнт.

А я ж його дуже полюбляю з дитинства і додавала просто всюди. Ви б бачили її це кисле обличчя, воно мені вже сниться кілька днів.

– Вітю, я більше твою маму в гостях бачити не хочу. Ображаєшся чи ні, але цей вечір я вже ніколи не забуду.

Ці слова я сказала ввечері, коли ми залишилися наодинці після того, як двері за Мартою Вадимівною зачинилися. У мене все всередині кипіло.

Ця зустріч з Мартою Вадимівною, яка пішла не за планом, мене просто вижала як лимон.

Свекруха приїхала з-за кордону вперше за п’ять років. Вона жила в Німеччині, мала там свою справу й успішно будувала нове життя. Ми підтримували зв’язок телефоном і зрідка обмінювалися повідомленнями.

Вона завжди здавалася мені дещо холодною, але я переконувала себе, що це лише зовнішність, що в глибині душі вона добра й турботлива.

І ось вона повідомила, що їде додому на деякий час. Ну як можна не хвилюватися, коли приїжджає людина, яка ніколи в живу тебе толком не бачила, а ти – її невістка, дружина улюбленого сина?

Я ретельно готувалася до цієї зустрічі. У меню були страви, які, як я думала, сподобаються Марті Вадимівні. Я спекла домашній хліб, зробила борщ із соковитими реберцями, приготувала котлети за старим сімейним рецептом і домашні ковбаски.

Салати, закуски, навіть десерт – все було продумано до дрібниць. Крутилася дзигою два дні на кухні напередодні приїзду мами чоловіка. Я хотіла, щоб вона почувалася бажаною гостею, щоб їй сподобалося у нас.

Коли вона увійшла до квартири, я аж задивилася на свекруху. Висока, статна, з бездоганною зачіскою, вона випромінювала впевненість, яка мене трішки лякала.

Але я щиро посміхнулася, піднесла їй квіти, які купила спеціально для неї, і запросила до столу.

І тут все почалося. Марта Вадимівна з підозрою глянула на борщ, занурила ложку, спробувала, й одразу поставила тарілку на стіл. Потім спробувала котлети. Відкусила маленький шматочок і теж відсунула тарілку. Те саме сталося з домашніми ковбасками.

У мене на очах з’явилися сльози, але я трималася. Нарешті вона взяла трохи легкого салату, з’їла кілька ложок і подивилася на Вітю:

– Вікторе, коли я наступного разу прийду, навчи, будь ласка, свою дружину готувати з врахуванням моїх смаків.

Я скам’яніла, у мене перехопило подих. Вітя лише розгублено опустив голову. Я вже не чула, що було далі. Пам’ятаю лише, як вона дістала з сумочки тисячу євро, поклала їх на стіл і пішла, сказавши, що повернеться, коли я «навчуся готувати без часнику».

Коли двері за нею зачинилися, я просто мовчала. Грошей навіть не торкалася. Я бачила, як Вітя зніяковіло дивиться на мене, але я вже вирішила: більше я її приймати не буду. Хоче – нехай приходить, але хай сама щось готує або нехай Вітя для неї старається.

І найгірше – це обличчя. Її зневажливий погляд, ніби я навіть не людина, а якийсь невдалий експеримент. Він переслідував мене у снах.

Я дізналася від Віті, що вона не їсть часнику. Усе, що я приготувала, містило цей інгредієнт, бо я його люблю й вважаю, що він додає особливого смаку і аромату. Але чи це виправдання для такої поведінки?

Я вже кілька днів питаю себе: чи можна було щось зробити інакше? Чи це вона просто вирішила показати, що я не варта її уваги?

Одне знаю точно – тепер моя кухня буде тільки для тих, хто цінує не лише страви, але й душу, яку я вкладаю у свою працю. А як би ви з такою свекрухою поводилися? Поділіться, будь ласка, думками, буду вдячна.

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page