Вікторії не було й двох років, як її мама, а моя дружина, яку я поважав, любив і цінував, вирішила нас покинути, і переїхати до “іншого чоловіка”. Ні мої вмовляння, ні тещі, не допомогли. Не знаю, чи впорався б я сам з дочкою, якби не Іванна Степанівна. Вона, можна сказати, допомогла мені поставити доньку на ноги. Коли Віка була в одинадцятому класі, я вперше, за стільки часу, побачив знайомі очі, але Наталі були потрібні лише гроші. Ні дочка, ні мама, ні я – її не цікавили.
***
Я одружився дуже рано. Моя Наталя була при надії, і нам довелося бігти до РАЦСу, поки живіт не виріс. Ми були молодими і не дуже розумними, а вже йшли під вінець, та ще й з “приданим”.
Так і оселилися в квартиру покійної бабусі дружини і обзавелися власним господарством.
Спочатку все йшло добре. Наталя поралася по дому, а я забезпечував побут грошима. Намагався бути хорошим чоловіком: не випивав, додому приходив вчасно, завжди з грошима. Живи, не хочу!
Але через пів року після появи на світ нашої донечки Вікторії, почалося нове життя. Моя дружина стала вести себе не дуже добре. У перший час я приходив додому, вона мене зустрічала порожньою каструлею.
Далі – гірше. В домі бардак, дитина голодна, сама в дивному стані. Я не розумів, що з нею відбувається. З красивої і доглянутої жінки вона перетворилася в якусь бродяжку в забрудненому халаті.
Я мучився сумнівами: як це розуміти? Чому в ній відбулися такі зміни? Виявилося, що депресія з головою поглинула мою Наталю, і вона не бажала нікого бачити.
І тут на “допомогу” своєї дочки прийшла її мама, яка з розумінням поставилася до моєї проблеми. Ми цілий рік виводили її з того стану. Виявилося, що депресію у молодих мам дуже важко усунути. Але Наталі ставало все краще і краще.
Невеликими кроками ми вивели її з такого стану. Наталя розцвіла і запахла, як природа оживає навесні. У нашому житті з’явився просвіт. Спілкування проходило на позитивній хвилі, і ми з тещею зітхнули.
Минув деякий час, як Наталя заявляє, що йде від мене до іншого чоловіка.
Моє чоловіче самолюбство було вражене. Ще більше я був здивований тому, що моя дружина вирішила кинути дитину і жити в своє задоволення з якимось там “іншим чоловіком”.
Моя теща, Іванна Степанівна, була сама не своя від такої новини. Вона не розуміла, як її вихована дочка могла так себе вести? Але всі розмови з Наталею виявилися безглуздими.
Наталя-таки пішла до того чоловіка, залишивши марними всі мої спроби дізнатися, в чому суть її вчинку, адже ми майже не сварилися, дім – повна чаша, гроші є… Але ж ні, зібрала речі і поїхала , зваливши виховання дитини на мене і літню матір.
Ситуація дивна, в поліцію звертатися не стали, Наталю ми не бачили взагалі, та й вона просила, їдучи, її не шукати. Сподівалися, що вона передумає, але вона навіть змінила сімку в телефоні.
Іванна Степанівна не знаходила собі місця і вмовила-таки мене написати заяву про зникнення в поліцію. Але до сих пір ніяких результатів.
Самостійно, без дружини, поставити на ноги свою дівчинку у мене вийшло. Правда, прикладена робота моєї тещі була набагато більшою, ніж Наталі. Я дуже вдячний Іванні Степанівні за її свідомість і розуміння.
Коли вже Вікторія вчилася в одинадцятому класі, Наталя, все-таки з’явилася.
Ось так просто, прийшла і відразу з порога попросила грошей. Ні “привіт”, ні “як там наша дочка”, ні – схопивши пару тисяч, що я їй простягнув, вона різко побігла по вулиці.
Більше ми її не бачили. Теща сильно плакала і не спала ночами, переживаючи за таку дитину. Адже у неї не вийшло виховати дочку гідною людиною. Ну що ж, таке життя!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
