Багатьом знайома картина з радянського минулого: гарно розставлений кришталевий посуд у серванті бабусь чи батьків.
У моєї мами та бабусі так було. І в моїх свекрух теж. Плюс – багато коробок з порцеляновим чеським посудом, жодного разу не потривоженим і не розпакованим. Все це дбайливо зберігалося протягом усього життя.
Але мова не про дбайливе зберігання, а про те, що цим усім не можна користуватися навіть через 30 років.
На нашій із чоловіком квартирі посуду було небагато. Він був з різних наборів і десь уже зі сколами. Вся ця строката компанія мала досить гнітючий вигляд.
Рано чи пізно мені, як господині, захотілося посуд оновити. Звичайно, все узгоджувалося з чоловіком. Але він так був прив’язаний до мами, що слухав тільки її.
І ось настає день Х – ми в них у гостях. Я з натхненням розповідаю свекрусі, який чудовий комплект тарілок я підібрала, і чую у відповідь строгий голос:
“Не купуйте нічого з посуду, ні тарілок, ні чашок, ні ложок з вилками – у НАС все є!”
Мій єдиний метелик у животі зник у ту ж секунду.
У них мовляв, навіть 2 кімнати заставлені цим, але в нас же ні. Думаю, ну добре. Порцеляна – це ж чудово, адже чеська, не дуже сучасна, але не страшно.
– Забирайте та користуйтесь. – каже вона.
– Спасибі, візьмемо дещо, а то й справді, на тарілках тріщини скоро будуть, – відповіли їй ми.
– Тільки давайте не сьогодні, ще треба подивитись у якій кімнаті, і в якій коробці все це лежить, – шкодуючи про свою пропозицію, каже свекруха.
Минув рік.
Чи треба казати, що нічого вони не подарували, ну хоча б на чергову річницю весілля.
Жили ми не бідно. Але чоловік був принциповий, адже мама сказала, що нічого купувати не треба, значить, треба слухатися.
Сімейний бюджет у нас загальний, але гроші контролював чоловік. І покупки відбувалися за його згодою. Якщо Микита хотів – неодмінно купувалося.
Якоїсь миті мене це втомило, я взяла шабашку і заробила на комплект посуду. Не більше, не менше. І з чистою совістю придбала сервіз.
Як був задоволений чоловік.!Тарілки, виявляється, його дуже порадували і чашки також. І навіть блюдця до них. На радощах він розповів про це своїй мамі Галині Степанівні.
Краще б він мовчав.
Ми облаштовували свій будинок, а від його мами тільки й чути було:
– Не купуйте нічого, у НАС все є!
До слова. Я так і не дізналася, як виглядав цей чеський фарфор. І мені все одно, кому він дістався.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел, Ibilingua.com.
