fbpx
життєві історії
Він молодший на 8 років. Богдан не бідна людина, щоб запідозрити в ньому альфонса. Я його не утримую. Але його квартира явно замала для нас з дітками. Не уявляю, як я приведу його в будинок, який будував чоловік

Життя здається правильним і таким усталеним, поки одного разу ти не зустрінеш його. І просто не можеш зрозуміти, радіти цій зустрічі або спробувати забути про неї?

Зі школи я була правильною дівчинкою. Добре вчилася на радість батькам і завжди думала головою, щоб не влипнути в неприємні історії. Хлопчики були забороненою темою довгий час. Та фактично я і не зустрічалася особливо ні з ким. Так, безневинна дружба і поцілунки в щічку. І грубі розриви від того, що хлопці хотіли чогось більшого.

А потім на обрії з’явився мій майбутній чоловік. З Олегом було дуже зрозуміло і комфортно. Залишалася менше місяця до випускного, коли він запросив мене на перше побачення. Олег був набагато старшим, міг дозволити собі не поспішати, всіляко намагався зацікавити мене. Звичайно, що я дивилася на все це через рожеві окуляри. Такий видатний жених: вихований, цікавий, з машиною і власною квартирою. Та ще й так правильно про все міркує!

Досі я думаю, що мені пощастило з ним дуже. Ми справили пишне весілля з невагомою білою сукнею, лімузинами і іншою мішурою.

Олег став моїм першим і єдиним чоловіком на довгі роки. Зараз я дивлюся на це з іншого боку. Сказати, щоб я була в захваті від нього, це не зовсім так. Але і стверджувати, що він обділяв мене – теж не можу. Одним словом, Олег він був ідеальним чоловіком і батьком наших двох дітей. І ще він був далекоглядним товаришем, який змусив мене здобути освіту і увійти в сімейний бізнес. Не раз він говорив, що все одно піде з життя раніше за мене. Тому мені варто бути в курсі всього, і щоб я могла, в крайньому випадку, прогодувати дітей. Так рік йшов за роком: сито, спокійно і передбачувано.

***

Все змінилося того дня, коли Олегу стало не добре. Вірніше, коли йому стало зовсім погано. Справедливості заради треба сказати, що у нього трохи нило зліва кілька місяців. Але намічалася дуже велика угода, і він категорично не хотів залишати справи на самоплив і звертатися до спеціалістів. Угода відбулася, і ми вирушили відзначати цю подію з партнерами. Трохи випивши, чоловік почервонів, став скаржитися на те, що йому душно, але навідріз відмовився йти з вечірки. А ще через годину його не стало.

Всі гроші світу знецінилися в одну мить. Мені здавалося, що це все просто поганий сон. Потім мене накрив відчай. Але діти буквально врятували мене. Дочка так жалісливо стала просити не сиротити їх ще раз, що я змусила себе піднятися.

***

Можливо, час лікує, як всі кажуть, але моя терапія часом тривала дуже довго, майже чотири роки. Я не могла нікого підпустити до себе, цуралася чоловіків і мляво реагувала на компліменти. Фактично, поставила хрест на собі, як на жіці і перетворилася в більшій мірі на бізнес-леді та маті. А ще – вдарилася в творчість, щоб пережити цю порожнечу в душі. Стала вишивати картини бісером. На цій хвилі познайомилася з цікавою дівчиною, яка вигадувала різні ноу-хау. На одну із зустрічей її привіз брат.

Щойно я глянула на Богдана, мої ноги просто підкосилися. Блакитноокий двометровий спортсмен щиро вникав в захоплення сестри і ставився до неї швидше по-батьківськи. Адже їх батько залишив сім’ю дуже давно,і Богдан вже багато років турбувався про сестру і маму.

Звичайно, я не показала, що він мені сподобався. А коли обережно дізналася, що він молодший за мене на вісім років, зовсім засмутилася.

Але, як з’ясувалося пізніше, я теж йому сподобалася. Вже не пам’ятаю, як ми опинилися з його сестрою на цій вечірці, не пам’ятаю, чому дозволила собі зайві коктейлі, чому він приїхав нас охороняти, і як опинилася в його обіймах…  Я розуміла, що ніколи не відчувала нічого подібного зі своїм чоловіком.

Наступного ранку не знала що робити. Хотіла забути про все, але виявилося, що для нього я не була жінка на один раз. Він хотів спробувати побудувати зі мною стосунки.

Наші зустрічі тривають вже майже рік, він наполягає, щоб ми жили разом, щоб я познайомила його з дітьми.

Богдан не бідна людина, щоб запідозрити в ньому альфонса. Я його не утримую. Але його квартира явно замала для нас з дітками. Не уявляю, як я приведу його в будинок, який будував чоловік. Але і втрачати його просто так не можу. Коли бачу ці очі і відчуваю його сильні руки, втрачаю розум.

Можливо, хтось був в такій ситуації і може мені підказати, як же бути, щоб не осквернити пам’ять чоловіка і, при цьому, не втратити близьку людину?.. А, можливо, те, що він молодший на цілих вісім років лише доводить неможливість наших чувст? Так принаймні говорить моя мама. А я  так хочу вірити у наше з Богданом спільне майбутнє!..

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page