Я справді нічого не розумію. Напевно, я вже просто стара. Я не розумію, як можна міряти любов ресторанами, барами, квітами і подарунками.
Я пам’ятаю, як ми починали. Він молодий і без грошей, мені 31, дитина і теж з грошима гепа. Але він найгарніший. І коли йдеш з ним поруч, то серце то біжить, як шалене, то зупиняється. Яка різниця, буде ресторан чи ні. Головне – він прийшов. До мене, тітки з дитиною. Он він іде назустріч по доріжці. Підходить і говорить:
– Я заробив сто доларів. Хочу тебе зводити в ресторан.
А я стою, дивлюся на нього і розумію, що сто доларів для Микити – шалені гроші. І він хто знає, як їх роздобув. І готовий витратити на мене? Нічого собі. Це щастя.
Але…
Навіщо мені цей ресторан? Ну поїмо, ну поп’ю. Що це змінить? Що змінить у моєму ставленні до нього?
Нічого не змінить.
А сто баксів скажуть прощавай.
Але ж він може на них собі купити щось, про що давно мріяв. Та мені шматок не залізе такою ціною.
– Пішли поїмо чебуреків у вуличній забігайлівці, – сказала я. – Не люблю ресторани.
Микита умовляв. А я запевняла, що хочу чебуреків за 20 гривень порція.
І ми пішли. І це були найсмачніші чебуреки за все моє життя. Жир стікав по руках, ми сміялися, наминали ці чебуреки, а потім пішли гуляти вечірнім містом.
…Мені 31, йому 21 і сто доларів в його кишені, які він вже не пам’ятаю, на що потім витратив – та й не суть.
Я пам’ятаю чебуреки і його “Я хочу зводити тебе в ресторан”.
Коли тепер я чую, як жінки скаржаться: чоловіки не хочуть на нас витрачати гроші…
Я не знаю. Не хочуть витрачати – це звичайно прикро. Дуже прикро. Але мені здається, не менше прикро розуміти, що від тебе чекають, що ти почнеш витрачати гроші набагато більше, ніж те, що ти почнеш витрачати на неї свою душу…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
