Ну ось, тепер я і стала одинокою матір’ю. Колишній чоловік Максим живе окремо до моєї невимовної радості, а дитина зі мною, так буде краще. Чи думала я, що буду щиро рада такій ситуації? Звичайно ж ні. Але життя часто все змінює та вносить свої корективи.
Ми з Максом познайомилися дуже давно, ще у студентські роки. Спілкувались, навчалися, проводили час разом. Потім, коли зрозуміли, що нас тягне один до одного, почали зустрічатися.
Він дуже красиво доглядав мене, спершу навіть було враження, що він підгледів цей стиль у якихось манірних романтичних фільмах або старих книгах про кохання. Відчувалося, що я була в нього першою та єдиною дівчиною.
Минуло трохи часу – з’їхалися. Точніше навіть не з’їхалися, а він переїхав у квартиру, що дісталася мені від бабусі.
За весь цей час я не була знайома з його батьками і вперше мені “пощастило” їх побачити якраз за день до подачі документів на розпис. Що ж, перше враження іноді буває оманливим, але це був не той випадок.
Батько мого тодішнього хлопця був одягнений у домашній одяг, але по суті, це були старі, м’яті ганчірки незрозуміло якоїсь давнини. Особливо дивно це виглядало на тлі чистої квартири з нещодавнім ремонтом.
Майбутня свекруха, навпаки, виглядала жінкою гордою, яка знає собі ціну.
Її значні габарити видавали в ній людину аж ніяк не тендітної душевної організації, а жінку, яка не звикла до відмов та зайвого розшаркування перед ким би там не було.
Після тихого “Здрастуйте” від батька сімейства, матуся пішла в наступ і почала голосно говорити, тицяючи пальцем у мій бік.
Словом, її слова зводилися до того, що я не з їх кола і напевно просто давним-давно хочу прибрати до своїх рук їх чудову квартиру. Головне надбання я вже відібрала (сина), а тепер і прийшла черга всього іншого.
Після таких “полум’яних” промов мені не залишилося нічого іншого, як поїхати на таксі до себе додому. Мій суджений приїхав потім, поспілкувавшись перед цим з батьками і начебто їх заспокоївши.
Навіть не хочу розповідати, що відбувалося на весіллі. Родичі та батьки чоловіка трималися окремо від моїх батьків. Вони мали свою “маленьку вечірку для своїх”, тож навіть на танцмайданчик вони не виходили.
Більше того, ближче до кінця урочистості свекруха покликала до чоловіка його подругу дитинства і та практично весь решту вечора від нього не відходила. Все сміялася з його жартів і приколів.
Ну та гаразд. Мене це не турбувало тоді, точно не турбує і тепер.
Що ж остаточно зламало мою віру в людей та свого коханого чоловіка? Зараз розповім. У фінансовому плані у нас було все добре: він, як і я, заробляв достатньо, за квартиру грошей платити було не потрібно, і рутинні справи нас, в принципі, не турбували. З прибиранням та побутом ми обоє справлялися легко.
Свекруха приходила раз чи два на тиждень на мою, по суті, житлоплощу, і щоразу робила дрібні зауваження, влаштовуючи мені перевірку. То підлога помита погано, то ліжко не прибрано (знала б вона чому), а синочок у м’ятій сорочці; одного разу навіть вилила свіжий суп, який, на її думку, прокис.
Чоловік на це взагалі не реагував і радив мені робити так само. Мовляв, ну змирись, вона стара жінка, начальниця. Звикла так спілкуватись із підлеглими, ось її й не відпускає. Увійди в ситуацію і просто не звертай уваги. Ну, я старалася.
Потім – очікування малюка. Воно відібрало у мене багато сил і купу здоров’я, через декрет я пожертвувала улюбленою роботою. А що ви хотіли, моя професія передбачає постійне навчання нових прийомів. Вийти з неї на пару років і потім влитися назад практично неможливо.
Максим, який забрав нас із сином після народження малюка, був на сьомому небі від щастя. Він просто світився від радості: син, спадкоємець!
Але це тривало недовго. За кілька днів відвідати онука прийшли батьки чоловіка і тут почалося найстрашніше.
– Це ще що за?.. Ні, ну ти бачив, ніс картоплею! Ця дитина точно не від тебе, сину. Сам глянь, подивися. Та він на сусіда вашого схожий більше, слово честі. Не наш він, точно тобі кажу, не наш. Внуком я його точно називати не буду! Мамаша у своєму репертуарі репетувала, як стадо слонів.
Тільки цього разу в мене наче щось клацнуло всередині. Такого триповерхового слівця від себе ніколи б не очікувала.
Коротше кажучи, якимось чином я випроводила горе-свекруху та її чоловіка з квартири. Більше бачити їх було сил. Так само, як і слухати вибачення чоловіка.
Але подальші події назвати інакше, як “крах довіри” я не зможу. Максим почав після роботи пропадати. І не з друзями чи навіть подругами, а у батьківському будинку, як він казав, допомогти по господарству чи відремонтувати кран. Приходив пізно, зазвичай, втомлений і задумливий.
Через кілька місяців увечері я помітила, як він порівнює своє обличчя та обличчя нашого сина у ванній перед дзеркалом. Я просто втратила дар мови, а він як ні в чому не бувало запропонував зробити тест на батьківство.
Я проплакала всю ту ніч. Через тиждень чи два він знову згадав про експертизу.
На всі мої запевнення про спільну довіру та неможливість інтрижок з мого боку він відповідав тихо, але наполегливо: “Треба зробити тест, чому ти не хочеш?”
Як ви розумієте, свого він досяг.
Той ранок я пам’ятаю дуже чітко і добре. Чоловік прийшов радісним, розмахуючи довідками з лікарні. Навіть купив квіти. Він навіть не відразу зрозумів, чому його речі зібрані та стоять у кутку, на порозі.
А коли до нього дійшло, що я його проганяю, почав спершу злитися, а потім благати мене пробачити його і дозволити залишитися.
Через кілька днів благання за дверима моєї квартири поселилися: це вже прийшли його батьки на чолі з матір’ю. Вона просила “не робити такого” і “не залишати дитину без батька”, але мені стало все одно. Через певний час розлучення все-таки відбулося, і я тепер офіційно незаміжня.
Не знаю, як на це дивляться друзі та знайомі, якщо чесно, мені байдуже. Не можу жити з людиною, яка наскільки не довіряє моєму слову, слову матері його дитини. І це не напускна гордість, а звичайне виважене рішення дорослої людини.
Я не збираюся просидіти старою дівою все життя. Просто тепер мій чоловік, якого я неодмінно зустріну, буде відповідальною, самостійною та дорослою людиною. Мамин синок, як ото Максим, мені не потрібен.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.